Мелодичные стихи ко Дню Святого Валентина

Мелодичные стихи ко Дню Святого Валентина

Любовь вдохновляет, дарит крылья, озаряет душу всеми цветами радуги. Отчаянные смельчаки кричат о любви на весь мир, застенчивые романтики бережно хранят тайну всю жизнь. Кто-то воспевает любовь в песнях, а кто-то пишет стихи...

1 127 0

Кем бы Ты ни был — упорным мечтателем, сорвиголовой или главным умником в классе — не молчи о своей любви. Трогательные стихи на День Святого Валентина помогут Тебе рассказать о своих чувствах.

Романтические стихи на День Валентина

Очима ти сказав мені: люблю

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
Несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
(Ліна Костенко)

Признание

Я вас люблю, хоть и бешусь,
Хоть это труд и стыд напрасный,
И в этой глупости несчастной
У ваших ног я признаюсь!
Мне не к лицу и не по летам…
Пора, пора мне быть умней!
Но узнаю по всем приметам
Болезнь любви в душе моей:
Без вас мне скучно, — я зеваю;
При вас мне грустно, — я терплю;
И, мочи нет, сказать желаю,
Мой ангел, как я вас люблю!
Когда я слышу из гостиной
Ваш легкий шаг, иль платья сум,
Иль голос девственный, невинный,
Я вдруг теряю весь свой ум.
Вы улыбнетесь — мне отрада;
Вы отвернетесь — мне тоска;
За день мучения — награда
Мне ваша бледная рука.
Когда за пяльцами прилежно
Сидите вы, склонясь небрежно,
Глаза и кудри опустя, —
Я в умиленьи, молча, нежно
Любуюсь вами, как дитя!..
Сказать ли вам мое несчастье,
Мою ревнивую печаль,
Когда гулять, порой в ненастье,
Вы собираетеся в даль?
И ваши слезы в одиночку,
И речи в уголку вдвоем,
И путешествия в Опочку,
И фортепьяно вечерком?..
Алина! Сжальтесь надо мною.
Не смею требовать любви.
Быть может, за грехи мои,
Мой ангел, я любви не стою!
Но притворитесь! Этот взгляд
Все может выразить так чудно!
Ах, обмануть меня не трудно!..
Я сам обманываться рад!
(Александр Пушкин)

***

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...
В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані...
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...
(Володимир Сосюра)

***

Как объяснить слепому,
Слепому, как ночь, с рожденья,
Буйство весенних красок,
Радуги наважденье?
Как объяснить глухому,
С рожденья, как ночь, глухому,
Нежность виолончели
Или угрозу грома?
Как объяснить бедняге,
Рожденному с рыбьей кровью,
Тайну земного чуда,
Названного любовью?
(Юлия Друнина)

Красивые стихи ко Дню Святого Валентина

Чари ночі

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі...»
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!»
(Олександр Олесь)

Ты — рядом

Ты — рядом, и все прекрасно:
И дождь, и холодный ветер.
Спасибо тебе, мой ясный,
За то, что ты есть на свете.
Спасибо за эти губы,
Спасибо за руки эти.
Спасибо тебе, мой любый,
За то, что ты есть на свете.
Ты — рядом, а ведь могли бы
Друг друга совсем не встретить…
Единственный мой, спасибо
За то, что ты есть на свете!
(Юлия Друнина)

І як тепер тебе забути?

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не пісня,
А квіти, кинуті тобі.
(Ліна Костенко)

Ошибка

Когда снежинку, что легко летает,
Как звездочка упавшая скользя,
Берешь рукой — она слезинкой тает,
И возвратить воздушность ей нельзя.
Когда пленясь прозрачностью медузы,
Ее коснемся мы капризом рук,
Она, как пленник, заключенный в узы,
Вдруг побледнеет и погибнет вдруг.
Когда хотим мы в мотыльках-скитальцах
Видать не грезу, а земную быль —
Где их наряд? От них на наших пальцах
Одна зарей раскрашенная пыль!
Оставь полет снежинкам с мотыльками
И не губи медузу на песках!
Нельзя мечту свою хватать руками,
Нельзя мечту свою держать в руках!
Нельзя тому, что было грустью зыбкой,
Сказать: «Будь страсть! Горя безумствуй, рдей!»
Твоя любовь была такой ошибкой, —
Но без любви мы гибнем, Чародей!
(Марина Цветаева)

Чувственные стихи ко Дню влюбленных

Ти приходиш у сни…

Ти приходиш у сни, як гонець найтеплішого вітру,
Доторкнувшись душі, викликаєш омріяний злет...
І тихенько, щоб місяць — мій друг — не побачив, я витру
Зі щоки росянисто-солоний осінній сонет...
У долоні збираю розрізнені пазлики -мрії:
Ще до ранку далеко, ще встигну зібрати тебе…
І цілуючи сон, з гіркотою розлук розумію:
То не очі твої, а всього лише зорі з небес...
Ти приходиш у сни, ніби музики звуки чуттєві,
Композитором ночі ти пишеш акорди світань...
Замовкають слова, не промовлені і несуттєві,
Відображенням думки у бісері віршописань...
Проганяє тебе цей ненависний вбивця — будильник,
Я хапаюся серцем за крила сполоханих снів...
Радо день зустрічать — для незламних, щасливих і сильних…
Я щаслива сьогодні, бо ти все ж приснитись зумів...
(Любов Ігнатова)

Я думал, сердце позабыло

Я думал, сердце позабыло
Способность лёгкую страдать,
Я говорил: тому, что было,
Уж не бывать! Уж не бывать!
Прошли восторги и печали,
И легковерные мечты…
Но вот опять затрепетали
Пред мощной властью красоты.
(Александр Пушкин)

Шматочок раю

Волів би вітер щастя заплітати
В зелене листя ранньої весни.
Отак і я хотів би відчувати
Твої обійми теплі з-за спини.
Бо ти для мене, мов шматочок раю,
Серед весни лапатий ніжний сніг.
До губ твоїх невільно припадаю,
Що аж земля пливе з-під моїх ніг.
П’янію я від ніжності цілунків,
Та тільки тих, що пам’ять береже, —
Ось так життя позводило рахунки,
Що серце досі пробирає щем.
Я сподіваюсь, ти колись пробачиш
Мою невчасну, спізнену любов.
І, видно, час тепер не мій товариш —
Тебе несе від мене стрімголов.
І не знайти відради в сьогоденні,
Що так невпинно змушує мене
Забути все: любов свою блаженну
І навіть те, що небо голубе.
(Микола Салтан)

Дремала душа, как слепая...

Дремала душа, как слепая,
Так пыльные спят зеркала,
Но солнечным облаком рая
Ты в темное сердце вошла.
Не знал я, что в сердце так много
Созвездий слепящих таких,
Чтоб вымолить счастье у бога
Для глаз говорящих твоих.
Не знал я, что в сердце так много
Созвучий звенящих таких,
Чтоб вымолить счастье у бога
Для губ полудетских твоих.
И рад я, что сердце богато,
Ведь тело твое из огня,
Душа твоя дивно крылата,
Певучая ты для меня.
(Николай Гумилев)

Стихи о любви, которые стали песнями

Ой, кохалась вербиченька з вітром

Ой, кохалась вербиченька з вітром,
Зізнавалась в любові щодень,
Під замріяним місячним світлом
Дарувала любові пісень.
Вітре-вітре, мій друже коханий,
Найніжніша любове моя,
Лише ти є для мене жаданий,
Серцю в радість присутність твоя.
Ой, кохався вітрисько з вербою,
Обіцяв їй підтримку і честь,
Та залишив на сам із бідою,
Поламав ніжні віти і щез.
Вітре-вітре, мій друже коханий,
Найніжніша любове моя,
Лише ти був у мене в пошані, —
Серцю згуба відсутність твоя.
Ой, кохались вербиченька й вітер,
Кожен мав на це плани свої:
Щастя ждала верба й ніжних квітів,
Вітер марив про дальні краї.
Вітре-вітре, мій друже коханий,
Сумувала й ридала верба,
Не шукай щастя в краї незнанім,
Повернися, без тебе – журба...
(Григорій Царик)

Любовь настала

Как много лет во мне любовь спала.
Мне это слово ни о чем не говорило.
Любовь таилась в глубине, она ждала —
И вот проснулась и глаза свои открыла!
Теперь пою не я — любовь поет!
И эта песня в мире эхом отдается.
Любовь настала так, как утро настает.
Она одна во мне и плачет и смеется!
И вся планета распахнулась для меня!
И эта радость, будто солнце, не остынет!
Не сможешь ты уйти от этого огня!
Не спрячешься, не скроешься —
Любовь тебя настигнет!
Как много лет во мне любовь спала.
Мне это слово ни о чем не говорило.
Любовь таилась в глубине, она ждала —
И вот проснулась и глаза свои открыла!
(Роберт Рождественский)

Не забудь мене

Не забудь мене, пам’ятай мене,
Коли день мине, коли ніч мине.
Не забудь мене, пам’ятай мене,
Коли рік мине, коли вік мине.
І згадаюся, і приснюсь тобі,
Тільки ти люби, тільки ти люби,
Збережи зорю, що в долоні нам
Тихо падала, зорепадила.
Не шукай мене, пам’ятай мене,
Хай весна мине, хай зима мине.
Рястом я зійду у душі твоїй,
Не губи любов, пожалій її.
І згадаюся, й повернуся я
У твої гаї, у твої поля,
До твоїх очей не пущу біди,
Тільки ж ти очей та не одведи.
Не забудь мене, пам’ятай мене,
Коли день мине, коли ніч мине.
Не забудь мене, пам’ятай мене,
Коли рік мине, коли вік мине.
(Галина Калюжна)

Сага (Ты меня на рассвете разбудишь...)

Ты меня на рассвете разбудишь,
проводить необутая выйдешь.
Ты меня никогда не забудешь.
Ты меня никогда не увидишь.
Заслонивши тебя от простуды,
я подумаю: «Боже всевышний!
Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу».
Эту воду в мурашках запруды,
это Адмиралтейство и Биржу
я уже никогда не забуду
и уже никогда не увижу.
Не мигают, слезятся от ветра
безнадежные карие вишни.
Возвращаться — плохая примета.
Я тебя никогда не увижу.
Даже если на землю вернемся
мы вторично, согласно Гафизу,
мы, конечно, с тобой разминемся.
Я тебя никогда не увижу.
И окажется так минимальным
наше непониманье с тобою
перед будущим непониманьем
двух живых с пустотой неживою.
И качнется бессмысленной высью
пара фраз, залетевших отсюда:
«Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу».
(Андрей Вознесенский)

День Святого Валентина — прекрасная возможность напомнить второй половинке о своих чувствах. Поделись теплом и нежностью, украсив признание красивыми стихами о любви. И ответ не заставит себя долго ждать.

Читай также:

Заметили орфографическую ошибку? Выделите её мышкой и нажмите Ctrl+Enter

Рейтинг

1 127 0

Оценить публикацию

Добавитьв заметки

Мелодичные стихи ко Дню Святого Валентина

Чтобы оставить комментарий   авторизуйтесь

Комментарии:

Нет результатов.