Війна — це завжди поразка

Війна — це завжди поразка

Мабуть, раніше побажання мирного неба здавалося Тобі банальним і нецікавим — навіщо бажати того, що ми й так маємо і навряд чи втратимо? Однак тепер Ти бачиш, що мир — дуже тендітна і хитка річ навіть у ХХІ столітті. Саме мир — найцінніше, що у нас може бути. Бо ж мир — це надійність, це впевненість за здоров'я і життя своїх близьких, це віра у завтрашній день.

2 403 0

А ось війна — це завжди нещасливе безглуздя. Кожна людина має право на життя, а війна жорстоко позбавляє цього права. Тож у жодній війні немає переможців, і жодна війна не приносить добра.

Саме про це йдеться в оповіданні німецького письменника Генріха Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Усі роки Другої світової війни автор був на фронті проти своєї волі. Тому головною в його творчості стала тема антигуманності війни.

Генріх Белль – антивоєнний письменник

Генріх Белль

Річ у тім, що, виховуючи дітей у школах, німці розповідали їм тільки про воєнні перемоги. Німецька держава мріяла про владу над усім світом, а тому хотіла зробити молоде покоління патріотичним, мужнім і сильним. Поневолення інших народів не вважалося недобрим вчинком, а навпаки — приводом для гордості. Німецька влада лицемірно порівнювала своїх вояків зі спартанцями, які були прикладом витримки, волі й відданості батьківщині.

Саме з цим і пов'язана назва оповідання Генріха Белля (адже Тобі одразу стало цікаво, що таке «Спа...»?). Головний герой твору — юний солдат, який був на війні тільки три місяці. І ось тепер його, тяжко пораненого, привезли до шпиталю. Хлопця несуть коридорами, а він, тамуючи біль, з подивом упізнає знайомі місця. Адже цей шпиталь колись — у мирний час — був його рідною школою! Санітари понесли юнака до операційної, яка колись була залою малювання. Аж раптом на дошці він побачив напис — напис його власною рукою! Ще до війни на уроці він писав вислів, і йому не вистачило місця, щоб закінчити.

Тому вийшло: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».

А мало бути — «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту...». А потім — «...повідай там, що ми всі полягли тут, бо так звелів нам закон». Це — слова епітафії (надгробного напису) про спартанських воїнів, які загинули у Фермопільській ущелині, захищаючи батьківщину.

Спартанські воїни

Спартанські воїни

Померти за рідну країну — патетично, героїчно, гідно. Однак у героя оповідання не вийшло повторити подвиг спартанців. Коли він, переборовши страшний біль, підвів голову й поглянув на себе, то побачив, що в нього немає обох рук і правої ноги.

Історія про спартанців героїчна і красива, та на справжній війні таких випадків дуже мало. Частіше трапляється так, як у творі Генріха Белля — додому повертаються скалічені, нещасні люди.

Виховуючи своїх дітей, німецька громада намагалася розповідати лише про перемоги, забуваючи, що війна — це смерть. А тому війна — це завжди поразка, завжди горе. Неймовірно шкода, що й після Другої світової це розуміють далеко не всі.

Голуби миру

Помітили орфографічну помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Рейтинг

2 403 0

оцінити публікацію

Додатив замітки

Коментарі до: Війна — це завжди поразка

Щоб залишити коментар   авторизуйтесь

Коментарі:

Немає результатів.