Коляд, коляд, коляда у віконце загляда

До речі, чи знаєш Ти, що ім’я Ісус у перекладі з єврейської мови означає «спасіння»? Саме Ісуса Христа Бог послав на Землю, аби врятувати людство, спокутувати його гріхи.

Свята вечеря

Святкування Різдва починається 6 січня. Тихо на Землю спускається вечір, все поринає в глибокі обійми зимових сутінок. Ось і перша зірочка мерехтливим вогником засіяла на небі. Час починати святкову трапезу…

Головною окрасою Різдвяного столу є, звичайно ж, кутя — пшенична чи рисова каша з медом, ізюмом та маком, і узвар із сухофруктів. Серед 12 пісних страв, які неодмінно мають бути на святковому столі, українські господині здавна готувалиборщ з грибами, рибу, вареники з капустою, пироги та голубці.

Різдвяні звичаї

Одним з найцікавіших різдвяних звичаїв є підкидання куті до стелі. Якщо підкинута з ложки пшениця прилипала до стелі, то селянин-скотар вірив,що наступного року гарно плодитиметься худоба, а землероб радів — не поляже врожай.

Особливе значення мав обряд ховатися за столом, на якому знаходились «дідух», обрядовий хліб та усілякі наїдки. Батько пригинався та запитував дітей, чи бачать вони його за пшеницею та стравами. Ті відповідали: «Ні! Не бачимо!». Тоді господар вдоволено промовляв: «Дай, Боже, щоб і на той рік не бачили».

Аби захистити родину від «злих душ», вхід до хати закривали якнайщільніше, і ніхто з домашніх до закінчення трапези не смів виходити з дому.

Повечерявши, родина залишала частування для предків, які, за віруваннями, цієї ночі приходили «на різдвяну кутю».

А рано-вранці, на Різдво, господарі йшли по свіжу воду, прагнучи набрати її раніше від інших. Цю воду вважали цілющою, нею вмивалася вся родина, а решту відливали, щоб замісити тісто. Не дай Боже, щоб господиня, готуючи хліб, з ким-небудь заговорила! Руками, вимащеними тістом, вона торкалася ікон, обіймала фруктові дерева в саду — щоб родили рясно.

Трішки різдвяного щастя перепадало і свійським тваринам. Господарі, заходячи в хлів, вітали худобу зі святом та пригощали її обрядовою їжею.

Коляда

Споконвіків на українській землі існувала гарна традиція вітати господарів з Різдвом, бажаючи їм щастя, здоров’я, миру, довгих літ і достатку. На Покутті колядували вже у Святвечір, в Слобідській Україні — першого дня Різдва після Богослужіння, на Західному Поділлі — вранці другого дня свят.

Зазвичай колядувати ходили тільки хлопчики, адже вважалося, що саме вони мають першими завітати в дім на свята. Чим більше маленьких колядників прийде до оселі, тим щедрішим та врожайнішим буде наступний рік, вірили у народі.

Проте і юнаки та дорослі теж охоче співали колядок та щедрівок. Парубоцькі ватаги в коричневих кожушках та яскравих чоботах, з восьмикутною зіркою та масками кози і ведмедя ходили від хати до хати, вітаючи господарів зі світлим святом Різдва Христового.

Як правило, гурт колядників складався з 5 осіб: берези, звіздоноші, дзвонаря, міхоноші та запасного, помічника міхоноші.

— Пане господарю, благословіть Христа славити! — гукав під вікном береза.

— Просимо! — відповідав хазяїн, відкриваючи двері до хати.

Під дзеленькання дзвонаря «гості» враз заводили гучну пісню з побажаннями господарям усіляких благ та гараздів. А ті, в свою чергу, щедро частували колядників солодкими гостинцями: яблуками, горіхами, медівниками та бубликами, а старших, бувало, й до столу запросять.

Дівчата ж колядували пізно ввечері, коли геть темніло. З ліхтарем у вигляді зірки або місяця обходили вони усі довколишні домівки — від найбагатшої до найбіднішої, співаючи пісень…

Коляд, коляд, коляда,
Хай обходить вас біда.
І нехай на ваш поріг
Прийде радість в Новий рік.
Щоб в добробуті цвіли,
Щоб щасливо ви жили,
І щоб рік цей молодий
Вам був кращий за старий.
Друзів зичимо багато;
Щоб у будні та на свято
Ваші гнулися столи.
Щоб здорові всі були!

Д. Гордійко

Різдвяні прикмети

За Різдвяним днем мудрий український народ судив про врожай та погоду в новому році:

— Сніг на Різдво — озимина добра буде;

— На Різдво заметіль — бджоли добре роїтимуться;

— Зелене Різдво — білий Великдень;

— Ясне небо на Святвечір — влітку буде багато грибів.