День лісовика

Походження його назви сягає сивої давнини та криється ще в язичницьких віруваннях.

Кажуть, цього дня на гумно (місце для молотьби) приходить лісовик, щоб побешкетувати з соломою — поперекидати снопи, розв’язати солому, розкидати її довкола клуні. Тому господарям доводиться стерегти врожай від незваного гостя.

Здавна надвечір чоловіки одягали кожух навиворіт, обв’язували голову рушником, і брали з собою кочергу — куди ж без неї? Кочерга була своєрідним оберегом — нею креслили навколо гумна коло та сідали всередину. Тоді лісовик-бешкетник господарству не страшний.

Здавна слов’яни уявляли лісовика дідом з величезною сіро-зеленою бородою, ясними очами, схожими на смарагдові вуглинки, головне покликання якого — захищати свої лісові володіння від злих діянь. Лісовик може обернутися будь-яким звіром чи пташкою, або навіть вигляд родича чи знайомого прийняти.

Проте є кілька особливостей, за якими лісовика можна відрізнити від звичайної людини. Він підперезаний червоним поясом, ліва пола його жупана застібнута на праву, а взуття переплутане з правої ноги на ліву.

Над злими людьми лісовик і пожартувати не проти — залюбки напустить туману чи заведе в гущавину, добрим — завжди допомагає знайти стежку до рідного дому. Тому наші предки частенько залишали лісовому господарю ласощі, яких не було в лісі: пиріжок або цукерку.

В народі вірили, якщо на Агафона сонячно, то ясна, тепла погода пануватиме ще чотири тижні.

Агафон Огуменник — не єдине свято лісового духа. 27-го вересня, на Воздвиження, лісовики переганяють звірину, потрапитись на шляху їхнього стада означало тут-таки знайти смерть. На Єрофія, у жовтні, «лісовики з лісом розлучаються». Кажуть, що з лісової хащі тоді долинає дикий регіт, крик, чути, як тріщать гілки на деревах.

А ще можна вловити ледь відчутний підземний тупіт — то лісовик переганяє зайців та білок у сусідні володіння. Подейкують, що їхлісовики ставлять на кон під час гри в карти з іншими лісовими володарями.