Притчі про дружбу, які змусять Тебе замислитись

Притчі про дружбу

Людина з друзями — степ із квітами, а людина без друзів — жменя попелу. Наступні притчі розкажуть, хто такі справжні друзі, як правильно їх обирати та наскільки важливо уміти дружити самому.

9 240 0

Не пропусти дотепні, влучні, мудрі та повчальні притчі про дружбу. Кожна з них — безцінна перлина літературної творчості. І кожна змусить Тебе усміхнутися та задуматись про цінність вірної дружби.

Читай короткі притчі про дружбу та відданість до кінця. Гарантую, Ти не пошкодуєш жодної витраченої хвилини!

Притчі, які перевернуть Твоє уявлення про дружбу

Двоє друзів

Зворушлива притча від італійського священика Бруно Ферреро про двох воїнів, гідних називатися справжніми друзями. Вони не бояться діяти, відчувати і просто жити. Не страшно їм і піти… бо вони точно знають, що недарма проживають дні.

Старший називався Франк і мав 20 років. Молодшого звали Тед, і йому було 18. Разом вони проводили багато часу. Їх дружба сягала ще молодших класів школи. Разом вони вирішили піти до війська. Перед виїздом з дому склали присягу перед собою і перед родинами, що берегтимуть одне одного.

Їм пощастило, і вони опинилися в одному батальйоні. А далі їх послали воювати. Це була страшна війна, що точилася посеред розпечених пісків пустелі.

Якийсь час Франк і Тед перебували в облозі. Та ось одного вечора надійшов наказ здійснити рейд на ворожу територію.

Вояки під пекельним вогнем супротивника ішли вперед цілу ніч. Зранку дісталися до якогось села. Проте Теда не було. Франк кинувся його шукати, аж знайшов прізвище друга у списку зниклих безвісти. Франк підійшов до командира із проханням дозволити йому рушити на пошуки.

— Це надзвичайно небезпечно, — сказав командир, — Я вже й так втратив твого друга, а ти хочеш, аби позбувся й тебе? Там іде страшна стрілянина.

Проте Франк все ж подався шукати Теда. Минуло кілька годин, заки він знайшов його. Тед був смертельно поранений. Франк обережно узяв його на плечі. Але тут зненацька пролунав постріл. З останніх сил Франкові таки вдалося донести друга до табору.

— Чи ж варто було вмирати, аби врятувати вбитого? — спитав командир.

— Так, — прошепотів Франк, — Перед смертю Тед вимовив: «Я знав, що ти прийдеш».

Притчі, які перевернуть Твоє уявлення про дружбу

Притча про приязнь

Незабутня притча про дружбу від талановитого майстра пера, українського письменника Івана Франка. Невеличка філігранна поезія розповість Тобі про юнака, який, за порадою батька, вирішив перевірити на вірність своїх друзів. Що з того вийшло, читай у притчі.

Вмираючи, покликав батько сина,
Що був його єдиная дитина,
І мовив, звівши голову стару:
«Мій синку, швидко я, мабуть, умру.
Дав бог мені прожити много літ.
Добра надбати і пізнати світ.
Добро тобі лишаю. Не марнуй
Його, та й понад міру не цінуй.
Не думай в нім мету життя знайти, —
Се сходи лиш до вищої мети.
Та, крім добра, ти маєш, синку, те,
Що найважніше — серце золоте,
Досить науки і здоровий ум,
І вже пройшов ти молодості шум.
Одного лиш бажаю ще тобі:
Щоб мав ти друга щирого собі».
Син мовив: «Татку, дяка вам і честь!
Та в мене друзів щирих много єсть».
«О синку, много при їді й вині,
Та в горю помогти — напевно, ні!
Я, сімдесят п’ять літ проживши, вспів
Знайти одного лиш — та й то напів».
«Ні, татку, — мовив син, — з моїх друзяк
Піде за мене кождий хоч на гак!»
Всміхнувсь отець. «Щасливий, синку, ти,
Та я би радив пробу навести.
Заріж теля і запакуй у міх,
А ніччю йди з тим до друзяк своїх.
Скажи: «Біда! Я чоловіка вбив!»
Проси, щоб захистив тебе і скрив.
Своїх так перепробуй, а потім
Застукай і в мойого друга дім».
Послухав син. Як смерклося цілком,
Пішов, важким нав’ючений мішком.
До друга найлюбішого воріт
Застукав: «Живо, живо отворіть!»
Явився друг. «Се що тебе жене?»
«Я чоловіка вбив! Сховай мене!»
Та сей, не відчиняючи воріт,
Сказав: «Тікай! Чи ще мене й мій рід
Ти хочеш у тяжку біду вплескать?
Адже ж коли почнуть тебе шукать,
То де ж підуть насамперед? Сюди!
Бо знають, що я друг твій! Геть іди!»
Пішов по інших своїх другах син –
Не скрив його, не втішив ні один.
А дехто мовив: «Забирайся ти!
Я зараз мушу властям донести.
Адже ж всі знають, як дружили ми, –
Ще скажуть, що до спілки вбили ми».
Отак всю ніч продвигавши свій міх,
До батькового друга він прибіг.
«Рятуйте, дядьку! Я людину вбив
Та вже й у місті шуму наробив!
Ось труп! Там десь погоня вже жене!
Ой пробі, скрийте трупа і мене!»
Старий живенько замки відкрутив
І з міхом парубка в свій двір пустив.
«Ну, ну, ходи, небоже, скрийся тут!
А трупа десь я впру в безпечний кут».
Замкнув ворота, взяв на плечі міх —
Та парубок упав йому до ніг.
«Спасибі, дядьку! Не турбуйтесь, ні!
Ніяке зло не сталося мені».
І він сказав йому батьківську річ
І все, що діялося з ним сю ніч,
І як подвійно тут він скористав:
Фальшивих друзів збувсь, а вірного пізнав.

Притчі, які перевернуть Твоє уявлення про дружбу

Скільки людині потрібно друзів

Як гадаєш, скільки треба мати друзів, аби почуватися щасливим? Одного, двох, чи, може, кілька десятків? Дотепна притча про дружбу від Бориса Крумера відповість на це риторичне питання і допоможе розставити усі крапки над «і».

Учень прийшов до Вчителя і запитав його:

— Вчителю, скільки друзів повинно бути у людини – один чи багато?

— Все дуже просто, – відповів Учитель, — зірви мені он те червоне яблуко з верхньої гілки.

Учень задер голову і відповів:

— Але воно дуже високо висить, Учителю! Мені не дістати.

— Поклич друга, нехай він допоможе тобі, — відповів Майстер.

Учень покликав іншого учня і став йому на плечі.

— Мені все одно не дістати, Учителю, — промовив засмучений учень.

— У тебе більше немає друзів? — посміхнувся Учитель.

Учень покликав ще приятелів, які крекчучи стали підійматися один одному на плечі та спини, намагаючись побудувати живу піраміду. Але яблуко висіло занадто високо, піраміда розсипалася, і учень так і не зміг зірвати жадане яблуко.

Тоді Вчитель покликав його до себе:

— Ну, ти зрозумів, скільки людині потрібно друзів?

— Зрозумів, учитель, — сказав учень, потираючи забитий бік, — багато — щоб усі разом ми змогли вирішити будь-яку проблему.

— Так, — відповів майстер, засмучено похитуючи головою, — дійсно, потрібно багато друзів. Щоб серед усього цього збіговиська гімнастів знайшовся хоча б один розумний чоловік, який здогадався б принести драбину!

Притчі, які перевернуть Твоє уявлення про дружбу

Притча про дружбу

Як обманути саму долю і хоча б на кілька рочків продовжити дорогоцінне життя? Потрібно мати щиру душу та багато вірних друзів. Саме про це наступна віршована притча про дружбу від Олени Бондар.

В якімсь селі дідусь один вмирав,
На Той світ вже збирався у дорогу…
До рук ікону взяв, поцілував,
А наостанок все ж прохав у Бога:

Хоч я й старий, та міг би ще служить,
Порадником і дітям і онукам,
Якби ж ти, Боже, дав іще пожить,
Відстрочив трохи з Сонечком розлуку.

Господь почув, подумав і спитав,
Сховавши усміх, зазирнувши в очі:
— Відстрочить, кажеш? Може б я і дав
Тобі пожити… Добре, скільки хочеш?

Дідусь ожив відразу, звеселів,
Подумав про онуків, про синочків:
— О, Господи! Ти стільки дай років —
На гілці скільки майорить листочків.

— Ні, це багато,Бог йому на це, —
Не можу скільки літ тобі ще дати.
— Ну, скільки яблук має деревце?
— Ні, не проси, — і це тобі багато.

— Тоді дай стільки, скільки за роки
Хороших, добрих, вірних мав я друзів.
— Хай буде так, — торкнувсь його руки, —
По справедливості і по заслузі.

І Бог пішов, а той дідусь піднявсь
І сиві вуса підкрутив завзято,
Бо друзів за життя він скільки мав,
Як яблук і листочків разом взятих!

-----------------------------------------------

В цієї притчі є проста мораль:
Щасливо й довго в світі щоб прожити,
Любити треба світ, з людьми дружити,
І душу мати чисту, мов кришталь!

Притчі, які перевернуть Твоє уявлення про дружбу

Читай також:

Помітили орфографічну помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Рейтинг

9 240 0

оцінити публікацію

Додатив замітки

Коментарі до: Притчі про дружбу, які змусять Тебе замислитись

Щоб залишити коментар   авторизуйтесь

Коментарі:

Немає результатів.