Дитячі віршики про зиму

Читай красиві дитячі віршики про зиму. Можливо, ці прекрасні рядки надихнуть Тебе на створення власних художніх шедеврів.

Перший сніг

Новину сьогодні зранку
День вчорашній нам приніс:
Білі стріхи, білі призьби,
Біле поле, білий ліс.
Ліс стоїть такий поважний,
Мов дідусь сарий та сивий.
Погляда на шлях широкий,
На просторі білі ниви.
Темні сосни та ялини
Простягли далеко віти
І поблискують на сонці,
Снігом-інеєм укриті.
З-між дерев не обізветься
Ні звірина, ані птаство, —
Та кортить санчата взяти
І піти в зимове царство.
Там бадьорістю подихать,
Побродити білим шляхом
Чи із пагорба спуститись,
Пролетіти бистрим птахом!
А опісля в теплу хату
З мандрування повертатись —
І мамусі любій-милій
Всі пригоди розказати.
(Олена Пчілка)

Сніжинки

Білесенькі сніжиночки,
Вродились ми з води;
Легенькі, як пушиночки,
Спустилися сюди.
Ми хмарою носилися
Від подиху зими,
І весело крутилися
Метелицею ми.
Тепер ми хочем спатоньки,
Як дітоньки малі.
І линемо до матінки —
До любої землі.
Матуся наша рідная
Холодна і суха,
Бо дуже змерзла, бідная,
Вона без кожуха.
Отож її нагріємо,
Устелимо сніжком.
Мов ковдрою, накриємо
Легесеньким пушком.
Нехай зимою злючою
Вона спочине в сні,
Щоб зеленню пахучою
Прибратись навесні.
Щоб з ниви колосистої
Був добрий урожай, —
То й долі променистої
Зазнає рідний край!
(Микола Вороний)

Зимовий вечір

Червоні вишні, розсипані на снігу,
Дзьобає сорока із синього скла.
Це бачить дівчинка, що з ковзанки йде.
Пальто її у снігу, наче щоки,
коли б от медяник їла,
а в жмені у дівчинки
сорочі сліди і червоні вишні.
(Василь Голобородько)

Пряля

Сидить пряля та й пряде —
сніг іде — іде — іде —
нитка рветься де-не-де —
а вона пряде й пряде.
Вже напряла хуртовин
на шапки для верховин —
на сувої полотна —
на завіску для вікна,
на хустину й укривало —
мало — мало — мало — мало —
сніг іде — іде — іде —
а вона пряде й пряде...
(Ліна Костенко)

Гей, у лісі...

Гей, у лісі на горісі
Листячка не стало —
Гей, у лісі на горісі
Пташенятко спало.
Зима вколо, доокола
Сніг і метелиця —
А пташині-небожині
Яр-веснонька сниться...
(Богдан Лепкий)

Зимова карусель

Синій дим защемив
Сиву лапу в комині.
Навпростець — до зими,
Треба за село мені!
Обертає залюбки
Колесо із воза
На жердині саночки
Дідуся Мороза.
Розбігаються — раз-два! —
Й летимо по колу:
Бородаті дерева,
Галаслива школа.
Летимо — ні гу-гу! —
Наче хуртовина.
Вигинається в дугу
Радіус жердини.
По дотичній до зими
Стріхи мчать солом’яні.
Вовчий хвіст защемив
Сиву лапу в комині...
Гей, весела карусель,
Щоки полум’яні,
Де бурульки карамель

Прохолодно тане!
Прикипіло до санчат
Дитинча кирпате...
Я стою — сани мчать,
Як їх наздогнати?
(Віктор Лазарук)

Зима

Кравці лисицям хутра шиють,
вітри на бурю грізно трублять.
О доле, стережи в завію
І людські, і звірячі кубла.
У сто млинах зима пшеницю
на сніг сріблясто-синій меле.
Назустріч бурі ніч іскриться,
привалюючи небом села.
(Богдан-Ігор Антонич)

Лижви, що вміють розмовляти

Отакої!
По снігові
лижви
Ідуть,
а на них
нікого
нема!
Стою,
дивлюсь,
а лижви як загукають:
— А хто ж оце ґави лове?
А хто ж оце ґави лове?
Пильнуй!..
— Даруйте,
шановні лижви,
але Ви —
розмовляєте?
— Та певне, та певне.
Я ж Кіт-Воркіт.
— Так тебе ж не видно!
— А мені Д3ід Мороз
шапку-невидимку, мур-мур,
подарували.
(Георгій Люлько)

Шкляр

Йде мороз,
шиби свої
вставля:
озерам — блакитні.
рікам — лазурні.
Лазу´рові, лазуро´ві!
Йде
бородатий шкляр,
склить ставки і струмки —
щоб не змерзли
вони.
(Георгій Люлько)

Білі мухи

Білі мухи налетіли, —
Все подвір’я стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.
— Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати! —
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху,
Щоб піймати білу муху.
А санчата їм усім
Змайстрував старий Максим.
(Максим Рильський)

Хтось тупцює на горищі

Хтось тупцює на горищі,
Тужно в комині гуде.
То заплаче, то засвище,
Аж мороз по тілу йде.
Затуля сестричка вуха,
Бо іще мала вона.
Я ж набрав у груди духу,
Підступаю до вікна.
А мороз шибки вже лиже.
Зрозумів я, в чім тут річ!
— Гей, бери, сестричко, лижі,
Їдь із лавиці на піч!
А сестриця каже слізно:
— Добре знаю вже й сама:
То до комина залізли
Грітись вітер і зима.
(Володимир Ладижець)

З ґринджолками

Що за чудовая днина,
Сніг наче срібло блищить!
Вийшов веселий хлопчина,
Швидко з санками біжить.
Ох, ті санки-ґринджолята!
Коней не треба до них:
Роблять їх мудро хлоп’ята,
Треба прудких тільки ніг!
Сам у санки упряжешся,
Вже ж не яка там вага!
Стежкою хутко женешся,
Всякий тебе оббіга!
Ось вона й гірка маленька, —
Ой як униз я спущусь!
Наче та пташка швиденька.
Долі умить опинюсь.
Нуте лишень, хто зручніший?
Швидше которе збіжить?
Кепсько, — мороз все лютіший,
Носик з морозу щемить.
Ет, що там носик, — дурниця! —
Ніжки щемлять, — от біда!..
Скинулась десь рукавиця,
Шпари заходять, — шкода!..
Ей, чи ж морозу боятись —
Та отаким козакам?!
Нуте у сніжки гуляти,
Треба зогрітися нам!
Ой, чи заходить вже сонце?..
Пізня така вже пора?..
Стукають мама в віконце,
Треба рушать до двора!
(Олена Пчілка)

Мамо, іде вже зима...

«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема...
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» —
В неньки спитала дитина.
«Ні, не кожна, — одказує мати, —
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, —
Ще зосталась пташина маленька».
«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»
«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної,
Жде, що знову прилине весна».
«Мамо! Ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, —
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач — розспівалися як!»
«Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживу шукати».
«Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!»
«Спів пташині потіха одна, —
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна».
(Леся Українка)

Кожух

Зиму мороз
дуже любив,
зимі мороз
кожух купив.
— Носи, зимо,
оцей кожух
Із сивих хмар,
Із білих мух...
(Володимир Підпалий)

Зимою

Сипле, сипле сніг,
Криє переліг,
Білим килимом лягає
Аж під наш поріг.
Легкий білий пух,
наче той кожух,
Криє землю, щоб не знала
Стужі й завірюх.
Тишина кругом.
Спи спокійним сном,
Заки збудишся весною
З рутяним в3інком.
(Богдан Лепкий)

Різдвяна ідилія

Вже північ двері відчиня.
Подався місяць у неділю.
Прибігло в нічку чортеня,
Щоби позичити надію
Оту, що завтра буде сніг,
І забіжать в село зайчата,
І буде сіном пригощати
Звірят старенький оборіг.
...Вже нічка двері зачиня,
Придибав місяць у неділю.
Заснуло в сіні чортеня,
У сні цілуючи надію.
(Михайло Левицький)

Зимова казка

У лісі повно снігу
І тихо — як у вусі.
В той ліс приходить Казка
У білому кожусі.
Присяде на пеньочку,
І лісові звірята
Збігаються до неї,
Щасливі, як на свята.
А вдосвіта й горішків
Насипле їм з торбинки,
І непомітно зникне,
Розтане, мов сніжинка.
І лісові звірята
Поміж собою стиха
Ту Казку називають
Бабуся Морозиха.
Ніхто й не ворухнеться,
Всі слухають охоче,
Як у нічному лісі
Про щось вона шепоче.
(Іван Гнатюк)

Біло-Біло

Змолов Мурчик у млині
Білої пшениці,
Несе борошна мішок —
Пекти паляниці.
Коли звірі перестріли:
— Ну дава-ай, вусатий... —
Мурчик вуса підкрутив
І мерщій тікати.
Зайчик біг — не догнав.
Вовчик біг — не догнав,
Ведмідь біг — не догнав,
А підкралася лисичка
Та й перепинила —
Борошно
Розсипалось по світу,
Все довкола забіліло.
Тільки сосни-їжаки
Витикають голочки.
(Дмитро Чередниченко)

Зима

Ну й бо ж снігу намело —
Стало білим все село.
Біла стежка, біла річка,
Біла вишня і смерічка,
Біла хата, білі коні,
Тільки носики червоні.
(Леонід Куліш-Зіньків)

Ходить Баба Снігова

Ходить Баба Снігова —
біла в Баби голова.
Брови в Баби — гіллячки,
очі в Баби — вуглячки.
Ніс у Баби — це морквина.
Вуха — листя капустини.
Губи в Баби — це вугілля.
У кожусі Баба білім.
В Баби віник у руках
І рум’янці на щоках.
Баба віником махає,
Баба зиму замітає.
Замітає Баба сніг,
що з небес летить до ніг.
Усміхається з-під брів,
замітає снігурів.
І синичок замітає,
що довкруг її літають.
Підмести готова й вечір,
що сідає їй на плечі.
Підмести готова й ніч,
що вже тулиться до віч.
Підмести готова зиму
3 холодними очима...
Ходить білою землею,
від рум’янців розцвіла.
Ми тікаємо від неї,
щоб і нас не підмела!
(Євген Гуцало)

За матеріалами книги «Зелене око. 1001 вірш. Антологія української поезії для дітей».

Читай також:

• Вірші для Дідуся Мороза,
• Красиві привітання з Новим роком,
• Цікавинки про сніжинки.