Осінній бал

Лунає лірична мелодія, дівчина з букетом жовтого листя ходить сценою.

Автор: Добрий день, друзі. От настала пора осіннього балу. Як же ми його чекали, готувалися до цієї події. А чи замислювалися ви над тим, що осінь – пора казок, пора замріяних поетів, які ходять алеями золотавого парку та вигадують собі ліричну музику віршами. Ходімо до них та підслухаймо, що може статися від звичайних римованих слів.

Поет: Кружляє осіннє листя,
Злітає тихенько униз.
Завіє утомлена пісня
І сонце, неначе сюрприз,
Вплітає замріяне диво
У серце, у душу – дзвенить.
Ви знаєте, як це красиво –
В осінньому чуді любить.

Автор: От і маємо – наговорив собі, а воно візьмись та матеріалізувалося.

Дівчина 1 : Як це добре – бути частиною довершеної осінньої краси. Відчувати на щоках останні теплі промені сонця, і вигадувати, що то – перші цілунки. Яка ж я щаслива…

Дівчина робить кілька танцювальних рухів, музика змінюється на ритмічну, забігає дівчина (тінейджер).

Дівчина 2 : Ой, ой, ой, які ми ліричні, які замріяні. Гей, подруго, йдемо готуватися до неповторного вечора. Викидай цей бруд.

Д1: Це не бруд, це – осіннє освідчення, казка з дитинства про Попелюшку. От піду на город, знайду собі гарбуз та начаклую карету. Буде на чому на бал їхати.

Д2: З якого це часу дискотеку балом почали називати? Ти ще вечірню сукню вдягни та підбори кришталеві. Попелюшка.

Д1: А от і бал! Сьогодні я на ньому зустріну свого принца.

Д2: Йдемо фарбуватися, принцесо. А витязя на білому коні ми тобі в соціальній мережі знайдемо.

Дівчата виходять. З’являється група сучасних юнаків (3 осіб) та дівчат (2).

Юнак 1: Дівчата, ви не забули? Сьогодні рванемо на вечірнє рандеву!

Д3: Ха, у мене сьогоднішній день на календарі червоним маркером тисячу разів обведений.

Д4: «Забули», ну ти сказонув! Я два місяці кишенькові гроші не витрачала, аби нові джинси купити. Хіба таке забудеш?

Ю2: А я не піду. Нема мені що робити на танцюльках. Он ви – парами, а я сам.

Ю3: Поки що. Зараз ми цю ситуацію виправимо. Давай мобільний. (клацає, всі сходяться навколо) Де тут твоя сторінка? Пишемо «в активному пошуку». Так, подивимося, хто тут у тебе в друзях. Ну, ось ця ніби нічого на фото. Але ж яка в житті?

Д3: (заглядає ще більше) Ой – принцеса. Та це ж фотошоп!

Д4: Ні, я її знаю. Вона така і є.

Ю2: Може, її на вечір запросити?

Ю3: Пишемо: «Ти – сонечко осіннє, таке чарівне, дивне. Запрошую принцесу на унікальний час. Зустрінемося, знаю, де з листячка вітрини, осіння позолота з’єднає хутко нас». Надіслати.

Д3: А мені вірші ніколи не читав і не писав! Так і образитися недовго.

Ю3: Та годі. Я ж для друга стараюся.

Ю2: Дякую. Так гарно вигадав. Дуже сподіваюся, що принцеса не відмовить мені та прийде на зустріч.

Лунає музика, друзі виходять зі сцени.

Автор: Так, що не говоріть, вірші – невблаганна сила. А далі що? Послухаймо завію осінніх дощів, які лунають у віршах наступного поета.

Поет: Ясноока осінь бродить
В парі із вітрами.
Смуток, роздуми наводить
У сердешні гами.
Крапотить сльозами небо:
– Вам не бути разом.
Не заводь, прошу, не треба
Дощового джазу.
Під ногами завальсує
Листя золотаве.
– Я лечу, – туман пульсує,
На пожовклих травах.
А дощу нема де дітись:
Краплі не стихають.
Видно, парі не зустрітись.
Хай ще почекають.

Під парасолями заходять дівчата 1,2.

Д2: Ні, ти можеш зрозуміти, що відбувається? От якого дива ллється цей дощ? Як ми на дискотеку доберемося? Таксі викликати – дорого, а твій гарбуз навряд чи перетвориться на карету. Я лиха! (вищить)

Д1: Видно, так треба комусь, щоб дощ ішов, щоб ми тишком сиділи вдома, щоб я не зустріла принца.

Д2: Та заспокойся зі своїм принцем! Де ти його візьмеш за годину, коли не знайшла за 16 років?

Д1: Ти не повіриш, але мене щойно запросили на побачення.

Д2: Ага, а ти, сердешна, не можеш піти, бо мачуха не пускають. Тобі горох слід перебирати, попіл з пічки вибрати…

Дівчина показує мобільний подрузі.

Д1: Бачиш? Гарний. Вірші мені надіслав.

Д2: Відпад! У тихому болоті щось завелося?

Д1: Це ти завелася, разом з дощем.

Д2: Ну-ну-ну, принцеса образилися. Не переймайся, у природи все напоготові, цілком можливо, що дощ вщухне.

Д1: Це було би пречудово.

Дівчата виходять зі сцени.

Автор: Ні, це ніколи не закінчиться. Що ж іще ці поети навигадують, як далі піде наша осіння казка?

Поет: Коли прагнення більше стихії –
Серце юне повірить казкам.
Воскресає довершено мрія,
Побудує фантазії храм.
І закрутиться пісня в повітрі,
Підіймаючи листя в танок.
Мають право бажання здійснитись,
Оживитися в сяйві думок.
Заспівай, моє серце, чекаю,
Заспівай, щоб почули усі.
Я на зустріч казкову чекаю,
Мов принцеса в чарівному сні.
Виконується пісня «Осінь»
На сцену заходять танцівники.

1. Ну от і все – приїхали. Виступ – зірвався, настрій – паскудний, тренер – лихий, ми – в повному трансі.

2. Та не парся. Все ще буде добре.

3. Яке «добре», ти бачиш, який дощ періщить? А в нас ще половина танцю не відшліфована.

4. Та скільки можна шліфувати? Я вже скоро на скло перетворюся.

5. Скільки треба, стільки будемо.

6. Досить! Мало того, що настрою немає, так ви ще сваритеся. Заспокойтеся. Все відбудеться найкращим чином.

1. Ага, мріяти не заборониш. Що, по-твоєму, маємо робити?

2.Сподіватися на краще.

3. Краще піти спати.

4. Ніякого сну, на нас чекає ціле місто.

5.Ти уявляєш скільки закоханих пар прагнули цього дня, нашого виступу?

6. А скільки нових пар сьогодні на нашому виступі створяться, адже танець – політ душі, почуття, які не стримати. Саме у танці з дозою адреналіну так хороше бачити світ по-новому.

1. Давайте, як у дитинстві: намріємо собі казку, фею, нехай прийде, розжене дощові хмари заради кохання.

Автор: І що б ви думали – феї існують. Тільки в іншому вимірі. А, може, сьогодні феєю буде осіння пісня?

Поет: Хай лине музика єства,
Така замріяна й проста,
Поверне на дещицю казку,
І створить миттю теплу ласку.
Минеться дощ, сумне зітхання
І лине в світ палке кохання.

Виконується пісня «Наступна Осінь». Заходять Д1, Д2.

Д2: Я ж тобі говорила – все буде оꞌкей. Дощ – закінчився, ми – красуні, принц – чекає. Ура!

Д1: Я так хвилююся. А раптом він мене не впізнає? Або я його не побачу у натовпі?

Д2: Не парся! Карету не забудь взяти – не сподобається принц, то вручиш йому. (Сміється)

Д1: Ні, я думаю, він саме той, якого мені навіяла осінь у мрії.

Заходять попередні учасники.

Д3: Ти її бачиш?

Ю2: Ні, щось не видно. Може, не прийде?

Ю3: Та прибіжить, не хвилюйся.

Д4: Я б, наприклад, обов’язково прийшла.

Ю2: Он вона! ( біжить до Д1, Д2, зупиняється, шаріється )

Ю2: Привіт, принцесо…

Д1: Привіт.

Д2: Ну, я тут зайва.

Лунає лірична мелодія, пара, взявшись за руки, мандрує сценою.

Автор: Ось так, поети з осінню створили нову пару. І лине чарівна музика, така спокійна…. (різка зміна мелодії на швидку).

Виконується танець.

Автор: Без шаленства і лірики не буває жодних стосунків. Вам сподобалася казка про Попелюшку, про її відкрите серце для мрій та кохання? Так? ТАК? Ну, якщо так, то візьміть приклад з них – подивіться ніжно в очі тому, хто поряд, скажіть приємність, обійміться і тоді світ стане на дещицю світлішим.

Автор сценарію: Оксана Геращенко, завідувач ДНЗ №22, м. Коростень Житомирської області.