Щедрик, щедрик, щедрівочка...

З 13 на 14 січня кожна українська родина збирається за святковим столом, на якому головною господинею, як і на Різдво, є кутя. І зветься вона Щедрою, Багатою. Та й вечір цей теж Щедрий! У народі прижилися і інші назви цього свята –Свято Василя або Маланки.

Вважається, що ця ніч магічна. Нібито тварини розмовляють нашою мовою, по-людськи. І, якщо ви погано ставилися до своїх домашніх улюбленців, у цей день вони можуть поскаржитися Богові на вас. Навіть рослини можуть розуміти нас у цю дивовижну ніч.

Щодо святкового меню, то воно просто розкішне. На столі багато м’ясних страв. Але родзинкою цього свята є інше. Як ви гадаєте, що саме? Ну, звичайно, це щедрування. Юрби хлопців і дівчат ходять від хати до хати, вітаючи господарів і розігруючи цілі вистави. Дівчата, як правило, щедрували під вікнами, а от хлопців приймали в оселі.

До складу такої ватаги входять Маланка, Василь, дід, баба, коза, ведмідь, журавель, кіт, цигани. Всі вони яскраво одягнені і розфарбовані: хтось в старій, латаній спідниці, інший в подертій хустині, комусь обличчя вибілюють крейдою або навпаки обмазують сажею, буряком чи калиною.

Кожен із учасників ватаги по-своєму особливий і цікавий. Маланка, будучи добряче замурзаною, зазвичай, дуже полюбляє цілувати всіх. За нею треба добре пильнувати, адже де вона не з’являється, всюди щось вкраде. Коза, переодягнений юнак, лякає дітей та дорослих своїми рогами, тупає, танцює і свариться.Ведмедем повинен бути найсильніший парубок, журавлем – юнак на ходулях. Цигани, зайшовши до хати, неодмінно починають співати й танцювати. Та невдовзі приходять стражники і проганяють їх.

Господарі завжди з радістю приймали щедрувальників, адже, вважалося, що разом із ними в оселю приходить щастя, благодать і благополуччя.