Таємниці радянських мультфільмів

Мабуть, і Ти не раз зачаровано дивився на екран телевізора, слідкуючи за авантюрами славнозвісних Вовка і Зайця, від пуза сміявся з витівок Віні-Пухата кумедних фраз тітоньки Сови, і переживав за долю посилки маленькому дяді Федору з «Простоквашино».

Давай зазирнемо за куліси цих геніальних радянських мультфільмів та дізнаємось про них дещо новеньке та цікаве.

Ну, постривай!

Легенда радянської мультиплікації, випущена на держзамовлення в 1969 році. Мультфільм-погоня став гідною відповіддю діснеєвському «Тому та Джеррі» і набагато перевершив популярність останнього.

Можновладці просили аніматорів лиш одне — зробити щось смішне. Бюджет мультфільму виділили більш ніж солідний. Над мультфільмом працювали відомі гумористи: Едуард Успенський, Олександр Курляндський, Аркадій Хайт, Фелікс Камов.

Під час створення 12-ї серії мультику, де Вовк опиняється у саркофазі фараона Рамзеса, автори довго сперечалися, як сприйме сюжет влада Єгипту. Припускали, що серія може викликати хвилю протестів. Та, на щастя, все обійшлось :)

Музична добірка «Ну постривай!» просто неперевершена. В ній гармонічно поєдналися перли західної та радянської естради. Та вихідні дані не містять інформації про них. В той час це було не прийнято.

Так музична заставка під час титрів «Ну, постривай!» — це витвір угорського композитора Томаша Даека під назвою Vizisi(«Водні лижі») зі збірника угорської естрадної музики, виданого фірмою «Мелодія» 1967 року.

Падал прошлогодний снег

Нізащо не повіриш: перша робоча назва цього мультику — «Йолки-палки, ліс густий», а головним героєм мав бути двірник з «Пластилінової ворони». Згодом зовнішність головного персонажу доопрацювали, з рештою, як і назву…

«Під час здачі «Снігу» у мене був передінфарктний стан, — згадував режисер казкової історії Олександр Татарський. — Цензори мені заявили, що я нешанобливо ставлюсь до російської людини: у вас всього один герой, російський мужик, та й той бовдур!..»

Троє з Простоквашино

Популярність мультику в кілька разів перевершила популярність книги Успенського «Дядя Федор, кот и пес». Режисер Володимир Попов зняв усього три серії, тож багато чого з сюжету книги не помістилось в екранну версію. Та від того творці «Простоквашино» лише виграли. В добродушних Матроскіна, Пса, дядю Федора та його батьків, і навіть буркотливого Поштаря Печкіка закохалися мільйони.

Цікаво, що в авторів довго не виходив образ галченяти. То кожного, хто заходив на «Союзмультфільм», просили намалювати цю амбітну пташку.

А Ти знаєш, що наш улюблений кіт Матроскін цілком міг бути Тараскіним? Коли Успенський писав свою книгу, йому захотілось наректи цього героя прізвищем колеги з кіножурналу «Фитиль» Анатолія Тараскіна, але той відмовився. Пізніше, щоправда, він жалкував про це, зізнавшись письменнику: «Яким я був дурнем! Прізвище пожалів дати!»

Вінні-Пух

Коли мультиплікатори працювали над образом Вінні-Пуха, то спочатку зобразили його дуже лахматим. Вуха у ведмедика були немов пожованими, а очі мали різний розмір. Скуйовджена шерсть стирчала у різні боки. За це Вінні прозвали «оскаженілою кульбабкою» (взбесившимся одуванчиком).

П’ятачок же вийшов спочатку схожим на апетитну сардельку. Художники перепробували безліч різних варіантів перед тим, як надати головним героям знайомий нам вигляд.

Кіт Леопольд

Перші дві серії Леопольда були виконані в техніці перекладання, адже художньої майстерні на Творчому об’єднанні «Екран» в 1975 році ще не було. Дрібні частини тіла героїв та декорації вирізали з паперу і перекладали під склом, створюючи ілюзію руху.

Назвати кота звичним іменем Барсик чи Мурчик для авторів мультфільму було занадто просто і банально. Кажуть,головного героя назвав син автора сценарію Аркадія Хайта, який, коли дорослі працювали над мультфільмом, дивився по телевізору «Невловимих месників». Леопольдом у фільмі звали полковника-білогвардійця Кудасова.

А чи знаєш Ти, як звали мишей-бешкетників? Товстенька сіра мишка — це Мотя, а худа біла — Мітя.

Чебурашка

Чебурашка… нікому невідоме довірливе тропічне звірятко. Звідки ж таке дивне ім’я персонажа?

Якось автор сценарію Едуард Успенський зізнався одному журналістові, що завітавши до друга у гості, побачив дівчинку, що приміряла мамину шубу, весь час спотикалась об неї та падала. «Знову чебурахнулась!» — сказав тато дівчинки. Незвичайне слівце запам’яталося автору і згодом послужило основою для імені головного героя з тропіків.