Чарівні окуляри

Чарівні окуляри

Усміхнись — і кожен день стане яскравішим! Зроби добру справу — і близькі подарують тобі промінчики тепла й любові. Герої цієї історії доведуть: добро робить світ прекрасним, варто лише подивитись навколо іншими очима.

Одна зла і вредна відьма дуже не любила людей, тому весь час намагалася отруїти їхнє життя чимось поганим та неприємним. Цього разу у її винахідливу голівку прийшла геніальна думка: створити Чарівні Окуляри Невдоволення. Хто хоча б раз дивився через них, ставав сірого кольору і все навколо теж бачив сірим, а іноді навіть чорним, потворним, недостойним, огидним. Ці окуляри примушували людину бути завжди незадоволеною тим, що відбувалося у її житті, а ще гірше — заздрити іншим! Уявіть собі, як жилося такій людині, а тим, хто поруч, було просто пекельно!

Саме з такою сірою мамою жила маленька Улянка. З ранку до вечора дитина чула лише сварки та нотації.

 — Чому ти не заплетена! Дівчинка має бути охайною!

 — Чому в тебе 9 балів, а не 11? Ти погано займалася!

 — Ця Таня не годиться тобі у подружки, її родина дуже бідна, що вона може тебе навчити? Шукай собі заможних подружок!

 — Навіщо тобі ще одна книжка, он у тебе — ціла поличка, бережи гроші! Улянка і слова вставити не могла. Мамі доводити щось було даремно. Але найгірше було те, що точно так мама гризла тата, тому вони весь час сварилися.

Колись тато був завжди усміхнений: легкий рум’янець на обличчі, очі сяяли радістю. На жаль, з часом він теж, як і його дружина, набув сірого кольору. Мабуть Чарівні Окуляри Невдоволення мали здатність заражати інших, як інфекційна хвороба.

Батьки сварилися, дорікали одне одному, заздрили іншим, а донечка відчувала себе найнещаснішою дитиною у світі. І чим більше вони нарікали, тим гіршим і чорнішим було їхнє життя.

Якось, ідучи проспектом зі школи, Улянка побачила напис на новому магазинчику — «Чарівна крамниця». Дівчинка не вірила в чудеса, сама вже майже сірого кольору стала, але десь глибоко у серці, жеврів маленький вогник надії на краще.

 — Зайду, хоча б упевнюся, що це лавка фокусів, бо ніяких чарів, звичайно, не буває. Чудеса — то казочка для малечі! — запевнила себе дівчинка і відчинила важкі двері магазину.

Почувся чарівний передзвін маленьких дзвіночків і дівчинка голосно зойкнула від небаченої чарівної краси всередині. Вона ніби потрапила в своюулюблену збірку казок — таке тут усе було чудове, різнокольорове, яскраве. За прилавком стояла дуже гарна жінка, яка приємно посміхалася до дівчинки.

 — Ти шукаєш щось чарівне, мила дитино? — приязно запитала продавчиня. А насправді, це була добра фея, яка давно знала про те, що відбувається в сім’ї дівчинки, і тому вирішила допомогти.

 — Я не знаю, що мені робити, моя сім’я — дуже нещасна. Я хотіла б якогось чарівного зілля, щоб батьки перестали сваритися, стали радісними і щасливими.

 — Розумію тебе, але чарівного Зілля Щастя у мене немає. Проте у мене є чудові Чарівні Окуляри Задоволення, — відповіла фея. Вона знала про злі витівки відьми і давно зробила свої окуляри. Дивишся через них — і все у житті здається чудовим, прекрасним, найкращим, а в душі оселяється затишок і задоволення.

 — На жаль, ними користуватися можна лише у крамниці, але вони починають діяти негайно. Коли зміниться твій погляд на життя, навколо тебе почнуть змінюватися і люди. Від тебе буде залежати, чи зможеш вилікувати своїх батьків від сірого погляду на життя!

 — Я буду дуже старатися, бо мої мама і тато багато працюють. Вони заслуговують на щастя, — рішуче відповіла дівчинка.

Вдягнувши окуляри, Улянка не відчула ніяких змін навкруги, все у магазинчику лишалося таким, як і було до того: яскравим, привабливим, затишним.

 — А вони працюють? — недовірливо, за звичкою, спитала у феї дівчинка.

 — Працюють! — засміялася фея, — вийди на вулицю — побачиш!

 — Дякую! — і дівчинка вибігла надвір. Фея казала правду! Улянка завмерла від захоплення на місці, навіть рот закрити забула. Ніколи до цього вона не бачила цей світ таким різнокольоровим і чарівним! Сонце було надзвичайно яскравим! Природа буяла всіма кольорами райдуги. Пташки заливалися мелодійним співом. А всі люди здавалися неймовірно красивими, привабливими й усміхненими!

 — Невже таким буде і мій дім, і мої рідні? — з недовірою подумала Улянка.

Вдома справді було гарно й затишно, а от батьки… Перший раз за все життя Улянка побачила сіре змарніле мамине обличчя, куточки її губ були опущені донизу, невдоволений погляд ніби хотів просвердлити дівчинку наскрізь…

 — Матусю, ляж, відпочинь, а я вечерю приготую, — несподівано навіть для себе запропонувала дівчинка і широко всміхнулася здивованій такою пропозицією матусі.

 — Добре, — погодилася мама, примружила очі з недовірою.

 — Ти, мабуть, щось накоїла? Двійку схопила з алгебри?

 — Ні, матусю, десять! Просто у мене сьогодні гарний настрій, а ти втомлена з роботи прийшла, відпочинь, я сама вправлюся!

Чарівним чином завжди сіре мамине обличчя порожевіло, в очах промайнули сонячні промінчики. Вже набагато лагідніше мама промовила:

 — Дякую, доню!

Тато був приємно здивований змінами у родині: Улянка готувала смачну вечерю, щось наспівуючи собі під носа, жінка не бурчала, а тихенько лежала біля телевізора, переглядаючи улюблену програму.

Наступного дня з роботи він прийшов з двома букетиками польових квітів, чим дуже потішив своїх дівчаток. Чарівні окуляри діяли!

 — Тато, ти знаєш Тетянку, мою подружку. У неї велика родина — мама і три сестрички, тато зараз на заробітках, а у них кран на кухні зламався, посуд навіть помити проблема, чи не міг би ти допомогти?

 — Звичайно, це ж дрібниця, допоможу!

Ввечері тато разом з Улянкою пішли у гості до Тетянки. Поки тато займався ремонтом, Улянка з подружкою бавилися з молодшими Тетянчиними сестричками. Кран знову працював. Дуже дякувала господиня за таку вчасну поміч. А Улянка з татом тішилися, бо провели час дуже приємно. Ввечері Тетянчина мама зателефонувала Улянчиній матусі й запросила у неділю усю родину на чай з вишневим пирогом, бо дуже вже вдячна за допомогу була. І справді, пиріг був надзвичайно смачним. Батьки вели приємну бесіду, а дівчатка в інший кімнаті бавилися ляльками…

Улянка ще ніколи не бачила, щоб її батьки так себе поводили: говорять тихіше, посміхаються, а колір обличчя стає все світлішим і світлішим.

 — Яка я рада, що нас доля звела! Яке щастя таких гарних людей знати! Справжні друзі — то неймовірний скарб, — прощаючись, Тетянчина мама до батьків Улянчиних мовила.

 — І ми раді, що дівчатка наші дружать і нас познайомили!

 — Це ж Чарівні Окуляри Задоволення діють! — думала дівчинка…

 — Доню, а давай твій одяг переглянемо. Багато є такого, що ти вже носити не будеш, бо мале. А ми дівчаткам, сестричкам Тетянчиним, занесемо. Важко їм жити, багато грошей потрібно, — співчутливо мовила Улянчина мама. І це було дуже незвично, бо вона ніколи нікому нічого не віддавала, все берегла на чорний час.

 — Так, матусю, я все поскладаю. От дівчата зрадіють! — задоволено усміхнулася маминій пропозиції дівчинка. І побачила, як ніжний рум’янець заграв на маминому вже світлому обличчі.

Пройшло ще кілька місяців. Якось зібралася вся сім`я  за святковою різдвяною вечерею. Стіл повен смаколиків. Ялинка у кутку яскравими барвами сяє. Батьки такі усміхнені, задоволені. Вирішила Улянка їм про чарівну крамничку, фею і окуляри розказати.

Дивуються батьки такій справі, мама й каже:

 — Добре, донечко, що ти у нас така розумничка виросла! Це ти нас своєю любов`ю вилікувала! Я впевнена, що жодні окуляри тут ні до чого!

 — Я теж думаю, що Улянка нам допомогла смак життя оцінити! Але окуляри свою роль зіграли! Якби вона їх не вдягла, то і не побачила б, як ми всі неправильно один до одного ставилися. А вона нас змусила добрішими, турботливішими стати, заздрити перестати і зрозуміти, які ж ми багаті, коли любимо, цінуємо і бережемо один одного!

Може, Чарівні Окуляри і казка, але чому в житті так багато людей із сірим поглядом на життя? Можливо, потрібно дати їм шанс і хоча б одного разу повісити на носа Окуляри Задоволення?

Автор: Олена Кучер

Читай також:

• Добро ніколи не губиться,
• Новорічні пригоди Петрика і Катрусі. Сценарій,
• Різдвяне янголя на ялинку.