Дитячі вірші про Різдво

Святвечір

На столі — свята вечеря,
вся родина за столом.
Відчиняє ангел двері
позолоченим крилом.
Благу вість нам сповіщає
про народження Христа.
В хаті свято розцвітає,
гріє душу доброта.
Пахне сіном і кутею.
Сяє зірка. Сніг скрипить.
І колядка над землею
з білим ангелом летить.
(Надія Гуменюк)

Різдвяний дивосвіт

Тремтить сніжинка на порозі,
зоря сіяє над селом.
Святвечір квітне на морозі,
так пахне сіном під столом...
А у світлиці жде бабуся.
Вже ніч засвічує звізду.
Несуть Ангели на обрусі
кутю і вічну коляду.
Воскову свічечку, як долю,
засвітить мати на столі.
В цю мить не стане в світі болю
і просвітліє на землі.
(Володимир Присяжний)

Святвечір

Крізь недугу, сніги і жалі
лину серцем до рідного дому:
там десь свічка горить на столі,
батько вносить до хати солому.
Там ялинка в предивній красі,
там забуто невдачі і лихо;
«Отче наш» — на колінах усі
промовляють за батьком тихо.
Кутю мати на стіл подає,
всі куштують святкові страви, —
і сльозою між ними стає
мій задуманий погляд ласкавий.
(Оксана Яворська)

***

Душа наповнена тишею,
вечір морозом хукає,
радість у серце віршами
стукає, стукає, стукає...
Понад снігами-дзвонами,
у кишенях — горіхами,
щиро до неба молимось,
ділимось горем і втіхами.
Місяць між хмарами сяє,
світяться зорі красою,
люди Христа зустрічають
кутею і колядою.
(Оксана Яворська)

Коляда

Від села до села
в кожушку йде Коляда.
Красень місяць угорі
ясно світить Коляді.
Сніг блискітками блистить,
мідно дзвоник дзеленчить.
«Бог предвічний» — чути краєм —
ми Ісусика вітаєм!
(Леся Пилип’юк)

Перед Різдвом

У печі рум’яні калачі,
жарене й печене у коморі,
падають сніжинки уночі,
тихо, і виблискують, як зорі.
Є напоготові копійки,
і горіхів чимала торбина,
вранці ж бо прийдуть колядники,
ввечері зійдеться вся родина.
Житній сніп на покутті стоїть,
під обруском пахне свіже сіно,
і кутя із медом на столі
буде на вечерю неодмінно!
А тоді, як всі уже заснуть,
засіяє в небі Зірка ясна.
І волхви у Вифлеєм підуть
до Ісуса, що родився в яслах.
(Іван Потій)

Спить Месія у вертепі

Шовкові пелюшки на сіні,
вощане світло зігріває тьму,
співає Матінка Дитині,
тримає ангел голубу тасьму.
Кудлаті вівці зазирають в ясла,
невтомні волики сховались в тишині,
принишк заїзд, жарінь погасла,
горить звіздиця в вишині.
Спішать до Вифлиємської зірниці:
царі вельможні й бідні пастухи,
ідуть до Матері-Дівиці,
вклонитись Синові ідуть волхви.
Дитятко носиком шукає неньку,
Матуся хилить Сина до грудей:
— Поспи, Синочку, заки ще маленький,
— Люлі, люлі... Світ людей.
Спить Месія біля Мами,
не турбуй! Нехай поспить...
Із дзвінкими колядками —
цить... цить...
Від вертепу ангел сходить,
кличе нести коляду
там — де світ новий ся родить!
Ти ідеш?
Бо я вже йду...
(о. Валерій Сиротюк)