Лисичка на прізвисько Весна

Ще маленьким лисенятком її розлучили з сім’єю та поселили в окремий вольєр, аби навчити спілкуватися з людьми і поводитися, як домашня тварина.

Догляд за лисичкою доручили співробітниці Катерині. Дівчина повністю замінила Весні маму: годувала її, прибирала в клітці, гралася, вчила простим командам та прогулювалася з нею територією зоопарку.

Ось як зустрічає Весна свою доглядачку після вихідних.

Весна обожнює спілкуватися. Її звуки — це щось середнє між скавчанням та нявканням. Навіть команди деякі вивчила. За печиво із задоволенням подає лапу, робить «Сидіти», «Лежати» та стає на задні лапи.

Але приручити снігову лисичку було ой як нелегко. Спочатку Весна навідріз відмовлялась ходити на повідку. «Сяде, лапками повідок обхопить і не йде, як не вмовляй», — розповідає Катерина.

Відвідувачі зоопарку спочатку й не помічають, що в компанії дівчини не звичайний песик, а лисиця, та ще й яка — білосніжна, штучно виведена людиною і дуже рідкісна. Та коли Катерина з вихованкою підходять ближче, вражені туристи вмить дістають із кишень фотоапарати.

Весна, колись ляклива та обережна, нині без страху гуляє Парком, лише звуку трактора, що розвозить тваринам їжу, і досі боїться. «Від нього ми ховаємось за найближчою ялинкою,» — сміється дівчина.

Діти і дорослі залюбки спостерігають за іграми Весни, іноді лисичка навіть лащиться до них, дозволяє погладити. Та жартувати з нею не варто. Зуби у дикого звіра гострі, щелепи сильні, тож запросто може вкусити.

Співробітники Парку ласкаво називають лисичку Веснушею, Веснянкою, Весою, проте заводити подібну красунечку вдома не радять — такій незвичайній лисичці і догляд потрібен особливий.