Лего-павучок та Їжачок

Конструктор «Лего» був найулюбленішою іграшкою Малюка. Чого тільки хлопчик не майстрував з нього! Візьме одні деталі — і вже за кілька хвилин готовий літачок. Щось трішки змінить — і вже має човник. Ще трішки помізкує — і вже збудовано космічний корабель.

Ось і цього дня, сидячи у затінку великого горіха, хлопчик щось складав з «Лего». Маючи вільну хвилинку, до нього підбіг знайомий Мурашка. Він довго спостерігав за роботою Малюка, а потім мовив:

― Малюче, ти чудово складаєш з «Лего» різні машинки, літачки, човники. Та чи зможеш скласти з «Лего» якусь комашку?

― Комашку? ― перепитав Малюк. ― Можу спробувати.

― Цікаво, як ти це зробиш? Невже у тебе є інструкція зі складання лего-комах? ― поцікавився Мурашка.

― Ні, немає. Але я й без неї спробую. Треба лише трішки поміркувати.

― Чудово! Тоді спробуй!

І ось почалася робота. Спочатку хлопчик зробив маленьку голівку з очками та великий тулуб, а потім почав приєднувати довгі ноги. Одну, другу.

― Стривай, Малюче! Ти робиш павука? ― поцікавився Мурашка.

― Так! ― задоволено кивнув головою хлопчик і приєднав своєму лего-павучкові восьму ногу. ― Ось! Твій павучок готовий!

― Бачу! Але чому в нього аж вісім лапок? ― здивувався Мурашка. ― Ось у мене шість, але я скрізь встигаю.

Малюк розгубився, хоч і добре пам’ятав картинку з якоїсь книжки, на якій був зображений павучок з вісьмома ніжками. І це було правильно! Але Малюк не знав, що у павучків більше ніжок, ніж у комашок. І він почав вигадувати:

― А це для того… Для того… О, це для того, аби павучок швидше рухався!

― То твій павучок ще й рухатиметься? Мені стає все цікавіше. І як ти це зробиш?

― Зачекай, Мурашко! Гадаю, невдовзі я тебе здивую, ― таємниче мовив Малюк і побіг додому. Він покликав на допомогу дідуся. Разом вони вмонтували в лего-павучка якісь детальки та вставили батарейки. Потім хлопчик взяв пульт керування, натиснув на якісь кнопочки, лапки павучка затремтіли, і він пішов!

Усі раділи появі нової іграшки. Малюк не раз виходив у двір зі своїм павучком, аби покатати на ньому Мурашку. Та одного разу павучок перестав рухатися.

― Отакої! ― засмучено мовив Мурашка. ― Що ж трапилося?

― Мабуть, треба замінити батарейку, ― відповів хлопчик. ― Тільки де її взяти? Та, може, дідусь і цього разу нам допоможе?

Невдовзі поруч з Малюком знову був дідусь. Він уважно оглянув іграшку і підтвердив, що справа у батарейці. Її одразу замінили, і павучок знову рухався і радував Мурашку.

Дідусь уважно подивився на усі ці веселощі і серйозно мовив:

― Стару батарейку обов’язково віднеси додому!

― Навіщо? Вона ж уже не працює, ― поцікавився хлопчик.

― Запам’ятай: батарейку, яка вже не працює, як і твої лего-іграшки, можна розібрати на окремі частинки і зробити з них щось нове, корисне. Запам’ятай це!

― Гаразд, я віднесу батарейку додому, але пізніше. Дуже вже хочеться знову погратися моїм павучком.

― А якщо за цей час з батарейкою щось станеться? ― спробував зупинити хлопчика дідусь.

― Та нічого не станеться! ― вигукнув Малюк і побіг за своїм павучком, який знову возив Мурашку.

Гралися довго. Вже й сутеніти почало. Лише тепер Малюк згадав про стару батарейку. Але знайти її не зміг.

― Що ж я скажу дідусеві? ― бідкався Малюк.

Розгубився й Мурашка. Та що було робити у темноті?

― Скажи дідусеві правду, ― порадив комашка.

― Правду? ― ледь стримуючи сльози, перепитав хлопчик. ― Але мені соромно! І я боюся.

― Наберися сміливості. Іншого виходу немає. А я триматиму за тебе лапки.

― Ех, ― тільки й зміг вимовити хлопчик і пішов додому.

Малюк довго не наважувався поговорити з дідусем, але й заснути не міг. Зрештою, переборовши страх, він пішов до дідуся й розповів про зниклу батарейку. Дідусь не став докоряти хлопчикові, але попросив завтра добре все обстежити у саду. Лише після цього Малюк заснув.

Вранці ж, щойно зійшло сонечко, хлопчик вийшов у сад. Яке ж було його здивування, коли він побачив у дворі Мурашку, який вже над чимось чаклував.

― Доброго ранку! Що це ти робиш зрання?

― Привіт, Малюче! ― мовив Мурашка. ― Майструю батарейкошукач.

― Що-що? ― перепитав хлопчик.

― Майструю батарейкошукач. Зниклу батарейку треба знайти дуже швидко, поки не сталося якоїсь біди.

― Ти маєш таку інструкцію?

― Та ні! Але я згадав твої слова, що треба добре поміркувати. Я поміркував і зробив прилад. Ось він!

Малюк уважніше придивився і побачив моніторчик з довжелезною антеною.

― І це працюватиме?

― Звичайно, ― упевнено відповів Мурашка. ― І зараз ми випробуємо його.

Мурашка увімкнув свій прилад, і антена одразу почала швидко-швидко обертатися, потім зупинилася, а на екрані з’явилася стрілочка. Вона вказувала на старий горіх. Друзі підбігли до дерева і побачили Їжачка. Він, не спиняючись, дмухав на свої лапки.

― Їжачку, а ти що тут робиш? ― запитав Мурашка.

― Що з твоїми лапками? ― занепокоївся Малюк.

― Не знаю. Але мені боляче, ― ледь стримуючи сльози, відповів бідолаха і показав свої розпухлі та почервонілі лапки.

― Стривайте! А це що? ― запитав Мурашка і вказав на батарейку, що лежала під горіхом. ― Ось вона, наша пропажа! Але вона пошкоджена! І як це трапилося?

Мурашка пильно подивився на Їжачка, і той заплакав ще дужче.

― Мурашко, спершу потрібно допомогти Їжачкові, а вже потім будемо грати у детективів. Знаєш, у нас вдома є чарівна мазь. Так каже моя мама. Я зараз принесу її і спробую полікувати Їжачка.

З цими словами Малюк швидко побіг додому і вже за кілька хвилин повернувся з маззю. Він ретельно змастив Їжачкові ранки на лапках та заклеїв їх пластиром.

― Ось і все, ― заспокоїв Їжачка Малюк, складаючи принесену з дому аптечку.

― Ні, не все, ― заперечив Мурашка і, взявши два шматочки пластиру, наклеїв їх бідоласі на носик.

― Але мій носик не болить, ― невдоволено скривився колючка і спробував вивільнити свій носик. Однак не зміг цього зробити, оскільки лапки ще боліли і були заховані під товстим шаром пластиру.

А Мурашка свою несподівану дію пояснив так:

― Це аби ти пам’ятав про пригоду з батарейкою. Скажи, колючий друже, звідки у тебе ця батарейка?

― Мені соромно, але я її поцупив, коли ви ремонтували свого лего-павучка.

― Але ж чуже брати не можна! ― обурився Мурашка.

― Так! Але батарейка була така гарна й блискуча! От я й не втримався, тихенько закотив її за дерево і почав гратися. А потім пригадав слова твого дідуся про те, що навіть у старій батарейці є багато корисного. Я гадав, що у ній є якийсь скарб. От і вирішив розібрати батарейку.

― І як? Ти знайшов у батарейці скарб? ― запитав Мурашка.

― Де там, ― зізнався Їжачок. ― Батарейка виявилася доволі міцною. Спочатку я постукав нею по дереву і добряче покусав. Потім взяв камінчик і почав щосили бити по батарейці. За якимось разом вона таки тріснула. Але ніяких скарбів я там не знайшов. Навпаки — щойно торкнувся батарейки, як почали пекти лапки.

― Хіба ти не знаєш, що всередині батарейки є небезпечні речовини? ― запитав Мурашка.

― Ні, не знаю, ― зізнався Їжачок і сумно подивися на свої лапки.

― Ти обпікся тим, що всередині батарейки, ― пояснив Мурашка.

― Пообіцяй більше ніколи не брати чужі речі! ― схвильовано мовив Малюк.

― Обіцяю, ― дав слово Їжачок і опустив голівку.

― І не гратися незнайомими речами, особливо такими небезпечними, ― продовжив розмову Мурашка.

― І це обіцяю! ― знову дав слово Їжачок.

― Але те, що всередині батарейки, небезпечне не тільки для неслухняних їжаченят. Ця батарейка могла наробити ще більшої біди, ― додав Мурашка.

― Якої ще біди? ― разом перепитали Малюк та Їжачок.

― Коли б пішов дощик, те, що міститься в батарейці, потрапило б у землю й воду. Тоді не можна було б пити таку водичку. І жити у землі стало б небезпечно. Захворіли б усі, хто живе у нірках: кроти, хробачки, комашки. І сад спорожнів би. І наш горіх захворів би, ― пояснював Мурашка. ― І…

Мурашка збирався ще щось сказати, та раптом розплакався Малюк. Їжачок та Мурашка подивилися один на одного і спробували збагнути причину сліз Малюка.

― Це через мене з Їжачком сталося лихо, ― ледь стримуючи сльози, відповів хлопчик. ― Дідусь просив віднести стару батарейку додому, але я його не послухав.

Малюк ще більше розплакався.

― Але все минулося, ― спробував заспокоїти його Мурашка.

― Так, мої лапки майже не болять, ― зауважив Їжачок. ― Мазь твоєї мами дійсно чарівна.

― Це добре. Але я обіцяю, що відтепер обов’язково здаватиму старі батарейки на переробку. Хоча, як і Їжачок, досі не розумію, що корисного в них залишилося?

― А я знаю. І корпус батарейки, і її серцевину можна повторно використати. З них можна зробити нові прилади, ― пояснював Мурашка. ― І тоді люди матимуть свої скарби, а природа буде у безпеці!

Дорогий друже! Не поспішай викидати зіпсовані батарейки в смітник. Віднеси їх у спеціальний пункт прийому використаних батарейок та акумуляторів. Такі пункти можна знайти в багатьох супермаркетах, редакціях, магазинах, бібліотеках… Бережімо чистоту нашої планети разом — і, можливо, ще один такий допитливий їжачок, як з цієї чудової історії, подякує Тобі за дбайливе ставлення до навколишнього середовища.

Читай також:

• Перші кроки до здорового способу життя,
• Дитина і планшет: як отримати від ґаджета тільки користь,
• Вірші про здоровий спосіб життя.