Витівки НЛО

Витівки НЛО

Одвічна загадка людства, чи існує життя поза нашою планетою, сотні років тривожить сни землян. Фантастична історія від юної читачки порталу про візит інопланетних гостей на Землю ще раз нагадає: Всесвіт великий та різноманітний, і хтозна, можливо, десь там, далеко у космосі є надрозумні істоти, які спостерігають за нашою планетою і знають секрет вічного життя.

2 401 0

Якось летіли марсіани над нашою планетою. І ось саме тут у них закінчилося пальне. Вони вже думали: «Летіли до друзів і не долетіли. Тут нам і смерть!» — та їм дуже пощастило, бо вони впали в Україні, у нашому місті, прямісінько на купол цирку. Літальна тарілка м’яко гойднулася і впала на землю.

Людей космічні гості не хотіли питати, де знаходиться заправка (бо ж всім відомо: один необережний рух — і все, кінець), тому вони вирішили наділити циркових тварин людським розумом і після виступу все у них розпитати. Якихось півгодини — і кошеня, цуценя, папужка та хом`ячок вже вели марсіан до заправки. Інопланетяни швиденько заправились і полетіли, однак перед цим вони упіймали звірят і відвезли їх до зоокрамниці. Тваринки вирішили не відкриватися тимчасовим господарям одразу, але ось що сталося далі…

Ще з шести років мріяла я про домашнього улюбленця. В усіх моїх друзів були тваринки, і я їм дуже заздрила. Батьки запевняли, що я ще маленька, аби доглядати за тваринкою, але вже доросла, щоб вчити самій уроки. Суцільне неподобство! З часом це стало забуватись, і в мене вже були інші мрії.

Влітку напередодні мого Дня народження наша родина від’їздить на дачу. Але навіть там Яся має песика Борю, Марк може похизуватися хвилястим папужкою Кешею, а Богдан — хом`ячком Цукатиком…

За три дні до моїх іменин пізно ввечері поверталась я додому — загулялася з друзями. Тільки-но хотіла зайти у двір, як почула батьківську розмову:

— Може, все-таки купити їй кошеня? — казала мама.

— Але ж з ним стільки мороки! І де постійно брати свіже молоко та рибу для харчування цього звіра? — відказував тато.

— Та ти що, нашу дочку не знаєш? Піде на річку і наловить риби для кота. Ще й нам головою вистачить.

— Ну добре-добре! З їжею розібрались. Але де воно буде спати? — не відступав тато.

— Купимо щось. Ми що, не зможемо на котячий будиночок зібрати?! — обурилась мама.

І тут я згадала, що забула телефон у друзів. І тепер з іншого кінця вулиці до мене летіла гомінка зграя моїх товаришів.

— Аху, аху, аху, — засопіла Яся.

— Ти цей, мобілку забула, — сказав Марк, простягаючи загублену річ.

Батьки почули, що хтось вовтузиться та бубонить під ворітьми, і припинили розмову. Вони відчинили хвіртку, і мама сказала:

— Дочко, чого це ти тут тупцюєш, заходь у двір. Я вдала, що також щойно прибігла з друзями і не чула розмови.

— Чого це ти так пізно? — спитав тато.

— Та… мобілку забула, — не збрехала я.

Ми смачно повечеряли і лягли спати. Наступного дня сталося неприпустиме. Напередодні свого Дня народження я захворіла.

— Видужаєш до післязавтра, може, й запросимо гостей. Але поки я не ризикую, — сказала мама, годуючи мене гарячим бульйоном.

Наступного дня мені, на щастя, стало краще. Вночі мені наснився сон, але якийсь надто дивний.

«Нарешті ця ніч скінчилась!» — думала я вранці, потягуючись у ліжку.

На підлозі я побачила рожеву коробочку, перев’язану блискучою стрічкою, а поруч — записку:

«Марійко, з Днем народження! Ми з татом у місті. Поїхали по продукти. Поснідай та йди гуляти. Ми скоро повернемося. Тато і мама».

Я відкрила коробку, і настрій у мене значно поліпшився. З коробки допитливими зеленими оченятами дивилось на мене капловухе, зовсім як моє іграшкове, сіре з білими плямками… Та що я тягну інтригу! Там було КОШЕНЯТКО!

— Привіт! — почула я з коробки. — Мене звати Нюра. Я знаю, ти не розумієш, але…

Але я розуміла. Дуже добре розуміла.

— П-ри-віт… — пробелькотіла я. — Д-ду-же п-п-п-риєм-м-м-но, т-т-т-воя нова х-х-азяйка М-м-м-аша.

— Мр-няв! А коли ми будемо їсти? — пронявчала вона у відповідь.

— Та зараз я піду на річку і зловлю чогось смачненького, — ошелешено продовжувала я.

Я була дуже щаслива, не відчувала землі під ногами, і мені дуже кортіло показати Нюру своїм друзям. На щастя, риба сьогодні гарно клювала. Тож, вдовольнившись карасиком, кішка засумувала. Я вирішила познайомити свою нову подружку з «товариством». Друзі були просто шоковані, розмовляючи з нею.

— Де ти взяла таке чудо? — питав Марк.

— Яка вона мила! — дивувалася Яся.

— Клас! — захоплено мовив Богдан.

Раніше наші домашні улюбленці не були знайомі, але сьогодні всі зі своїми звірятками зібрались у мене в дворі. Познайомившись з Нюрою, всі тваринки почали… розмовляти! Людською мовою! Лишень уявіть собі! Ми мало не попадали з лавок. Як? Чому?

Першим озвався Боря:

— Друзі! А пограймо у піжмурки?!

Граючи, ми не помітили, як приїхали батьки та гості. Почався бенкет. Добряче підкріпившись разом з друзями, я зібрала всіх тваринок та їх господарів і запропонувала:

— А давайте влаштуємо свій домашній цирк?

— А й справді, гарна ідея! — підтримали мене улюбленці.

Ми швиденько склали циркову програму, і на середину двору, грюкаючи ополоником по каструлі, вийшов Марк. Всі звернули увагу.

— Пані та панове! — почав він. — Ми хочемо представити вам наш домашній цирк!

У татовому жакеті та зробленому Ясею чорному блискучому циліндрі він був, майже як справжній конферансьє.

— Першим номером нашої програми є тваринастика, тобто гімнастика у виконанні Нюри та Борі!

Тієї ж миті на середину двору граціозно, на задніх лапках вибігла Нюра. У виготовленому нашвидкоруч сріблястому гімнастичному купальнику вона зробила «колесо» і сіла на шпагат. Тим часом Боря також вибіг на задніх лапах. Вони закружляли у дивному гімнастичному танку. Кішка у запалі вискочила на сливу, пробігла по шпалерах і, не втримавшись, граційно впала. Але пес не розгубився і вчасно зловив напарницю.

Другим номером нашої програми був гурт «Пернаті та пухнасті» (назву придумав Богдан).

Кеша і Цукатик заспівали дуетом, та так гарно, наче весь час раніше ходили до музичної школи і репетирували.

Безумовно, всім концерт дуже сподобався. Гості довго аплодували стоячи.

— Браво! Браво!

Під час виступу зібрався чималий натовп сусідів, перехожих і просто роззяв.

Коли всі розійшлися, мама підійшла до мене і сказала:

— Ви дуже гарно виступили! А чому б вам не подорожувати з концертами?

Вона практично прочитала мої думки. Так і зробили.

Та час, на жаль, не стоїть на місці. З кожним роком наші тваринки потроху старішали і слабшали. Виступи довелось припинити. Вони були вже хворі, однак ми не здавалися — продовжували лікувати і доглядати їх.

Одного разу, зібравшись за чаєм, тваринки сказали:

— Насправді ви не знаєте про нас багато правди, — почав Цукатик.

— Ми — наслідки експериментів інопланетян, — сказав Боря.

І тваринки розповіли свою історію спочатку. Раптом прилетів НЛО.

Наперед вийшов перекладач, головний щось шепнув йому на вухо і той почав:

— Земляни, ми дізналися про ваше становище і пропонуємо вам вигідну угоду. Ми заберемо звіряток на Марс, де вони будуть вічно жити. А ви зможете відвідувати їх у своїх снах щоночі. А коли і ви постарієте, ми вас також заберемо. Ну як?

Ми погодились, адже не бажали смерті нашим улюбленцям і не боялися, бо вони були у цілковитій безпеці.

Автор: Марія Кравченко.

Читай також:

Помітили орфографічну помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Рейтинг

2 401 0

оцінити публікацію

Додатив замітки

Витівки НЛО

Щоб залишити коментар   авторизуйтесь

Коментарі:

Немає результатів.