Витівки НЛО

Якось летіли марсіани над нашою планетою. І ось саме тут у них закінчилося пальне. Вони вже думали: «Летіли до друзів і не долетіли. Тут нам і смерть!» — та їм дуже пощастило, бо вони впали в Україні, у нашому місті, прямісінько на купол цирку. Літальна тарілка м’яко гойднулася і впала на землю.

Людей космічні гості не хотіли питати, де знаходиться заправка (бо ж всім відомо: один необережний рух — і все, кінець), тому вони вирішили наділити циркових тварин людським розумом і після виступу все у них розпитати. Якихось півгодини — і кошеня, цуценя, папужка та хом`ячок вже вели марсіан до заправки. Інопланетяни швиденько заправились і полетіли, однак перед цим вони упіймали звірят і відвезли їх до зоокрамниці. Тваринки вирішили не відкриватися тимчасовим господарям одразу, але ось що сталося далі…

Ще з шести років мріяла я про домашнього улюбленця. В усіх моїх друзів були тваринки, і я їм дуже заздрила. Батьки запевняли, що я ще маленька, аби доглядати за тваринкою, але вже доросла, щоб вчити самій уроки. Суцільне неподобство! З часом це стало забуватись, і в мене вже були інші мрії.

Влітку напередодні мого Дня народження наша родина від’їздить на дачу. Але навіть там Яся має песика Борю, Марк може похизуватися хвилястим папужкою Кешею, а Богдан — хом`ячком Цукатиком…

За три дні до моїх іменин пізно ввечері поверталась я додому — загулялася з друзями. Тільки-но хотіла зайти у двір, як почула батьківську розмову:

— Може, все-таки купити їй кошеня? — казала мама.

— Але ж з ним стільки мороки! І де постійно брати свіже молоко та рибу для харчування цього звіра? — відказував тато.

— Та ти що, нашу дочку не знаєш? Піде на річку і наловить риби для кота. Ще й нам головою вистачить.

— Ну добре-добре! З їжею розібрались. Але де воно буде спати? — не відступав тато.

— Купимо щось. Ми що, не зможемо на котячий будиночок зібрати?! — обурилась мама.

І тут я згадала, що забула телефон у друзів. І тепер з іншого кінця вулиці до мене летіла гомінка зграя моїх товаришів.

— Аху, аху, аху, — засопіла Яся.

— Ти цей, мобілку забула, — сказав Марк, простягаючи загублену річ.

Батьки почули, що хтось вовтузиться та бубонить під ворітьми, і припинили розмову. Вони відчинили хвіртку, і мама сказала:

— Дочко, чого це ти тут тупцюєш, заходь у двір. Я вдала, що також щойно прибігла з друзями і не чула розмови.

— Чого це ти так пізно? — спитав тато.

— Та… мобілку забула, — не збрехала я.

Ми смачно повечеряли і лягли спати. Наступного дня сталося неприпустиме. Напередодні свого Дня народження я захворіла.

— Видужаєш до післязавтра, може, й запросимо гостей. Але поки я не ризикую, — сказала мама, годуючи мене гарячим бульйоном.

Наступного дня мені, на щастя, стало краще. Вночі мені наснився сон, але якийсь надто дивний.

«Нарешті ця ніч скінчилась!» — думала я вранці, потягуючись у ліжку.

На підлозі я побачила рожеву коробочку, перев’язану блискучою стрічкою, а поруч — записку:

«Марійко, з Днем народження! Ми з татом у місті. Поїхали по продукти. Поснідай та йди гуляти. Ми скоро повернемося. Тато і мама».

Я відкрила коробку, і настрій у мене значно поліпшився. З коробки допитливими зеленими оченятами дивилось на мене капловухе, зовсім як моє іграшкове, сіре з білими плямками… Та що я тягну інтригу! Там було КОШЕНЯТКО!

— Привіт! — почула я з коробки. — Мене звати Нюра. Я знаю, ти не розумієш, але…

Але я розуміла. Дуже добре розуміла.

— П-ри-віт… — пробелькотіла я. — Д-ду-же п-п-п-риєм-м-м-но, т-т-т-воя нова х-х-азяйка М-м-м-аша.

— Мр-няв! А коли ми будемо їсти? — пронявчала вона у відповідь.

— Та зараз я піду на річку і зловлю чогось смачненького, — ошелешено продовжувала я.

Я була дуже щаслива, не відчувала землі під ногами, і мені дуже кортіло показати Нюру своїм друзям. На щастя, риба сьогодні гарно клювала. Тож, вдовольнившись карасиком, кішка засумувала. Я вирішила познайомити свою нову подружку з «товариством». Друзі були просто шоковані, розмовляючи з нею.

— Де ти взяла таке чудо? — питав Марк.

— Яка вона мила! — дивувалася Яся.

— Клас! — захоплено мовив Богдан.

Раніше наші домашні улюбленці не були знайомі, але сьогодні всі зі своїми звірятками зібрались у мене в дворі. Познайомившись з Нюрою, всі тваринки почали… розмовляти! Людською мовою! Лишень уявіть собі! Ми мало не попадали з лавок. Як? Чому?

Першим озвався Боря:

— Друзі! А пограймо у піжмурки?!

Граючи, ми не помітили, як приїхали батьки та гості. Почався бенкет. Добряче підкріпившись разом з друзями, я зібрала всіх тваринок та їх господарів і запропонувала:

— А давайте влаштуємо свій домашній цирк?

— А й справді, гарна ідея! — підтримали мене улюбленці.

Ми швиденько склали циркову програму, і на середину двору, грюкаючи ополоником по каструлі, вийшов Марк. Всі звернули увагу.

— Пані та панове! — почав він. — Ми хочемо представити вам наш домашній цирк!

У татовому жакеті та зробленому Ясею чорному блискучому циліндрі він був, майже як справжній конферансьє.

— Першим номером нашої програми є тваринастика, тобто гімнастика у виконанні Нюри та Борі!

Тієї ж миті на середину двору граціозно, на задніх лапках вибігла Нюра. У виготовленому нашвидкоруч сріблястому гімнастичному купальнику вона зробила «колесо» і сіла на шпагат. Тим часом Боря також вибіг на задніх лапах. Вони закружляли у дивному гімнастичному танку. Кішка у запалі вискочила на сливу, пробігла по шпалерах і, не втримавшись, граційно впала. Але пес не розгубився і вчасно зловив напарницю.

Другим номером нашої програми був гурт «Пернаті та пухнасті» (назву придумав Богдан).

Кеша і Цукатик заспівали дуетом, та так гарно, наче весь час раніше ходили до музичної школи і репетирували.

Безумовно, всім концерт дуже сподобався. Гості довго аплодували стоячи.

— Браво! Браво!

Під час виступу зібрався чималий натовп сусідів, перехожих і просто роззяв.

Коли всі розійшлися, мама підійшла до мене і сказала:

— Ви дуже гарно виступили! А чому б вам не подорожувати з концертами?

Вона практично прочитала мої думки. Так і зробили.

Та час, на жаль, не стоїть на місці. З кожним роком наші тваринки потроху старішали і слабшали. Виступи довелось припинити. Вони були вже хворі, однак ми не здавалися — продовжували лікувати і доглядати їх.

Одного разу, зібравшись за чаєм, тваринки сказали:

— Насправді ви не знаєте про нас багато правди, — почав Цукатик.

— Ми — наслідки експериментів інопланетян, — сказав Боря.

І тваринки розповіли свою історію спочатку. Раптом прилетів НЛО.

Наперед вийшов перекладач, головний щось шепнув йому на вухо і той почав:

— Земляни, ми дізналися про ваше становище і пропонуємо вам вигідну угоду. Ми заберемо звіряток на Марс, де вони будуть вічно жити. А ви зможете відвідувати їх у своїх снах щоночі. А коли і ви постарієте, ми вас також заберемо. Ну як?

Ми погодились, адже не бажали смерті нашим улюбленцям і не боялися, бо вони були у цілковитій безпеці.

Автор: Марія Кравченко.

Читай також:

• Північне сяйво і його таємниця,
• Незвичайні природні явища,
• Як намалювати інопланетян?