Казочка про Маленьку Лінь

Казка

Жила собі Маленька Лінь. І мріяла вона Великою стати. Але для цього потрібно було знайти того, хто її ростити буде…

Іде містом, шукає собі лінюха. Бачить, школяр портфель у траву кинув. Сам у смартфоні грається. Довго біля нього Лінь стояла — годину, може, дві. Хлопець отак з телефоном додому потупцяв, а Лінь слідом чимчикує. До жертви придивляється. І вдома очей від гри не відірвав, портфеля навіть не відкрив, щоб уроки зробити. Лінь вже радісно руки потирає. Але ввечері батьки з роботи повернулися. За три хвилини Лінь за двері виставили.

Знову день у пошуках. Бачить дівчину, що смаколиків накупила у магазині цілу сумку: і тістечок, і цукерок, і печива різного. Цікаво стало Ліні. До дівчини прилипла. Все їй на вухо шепоче: «Їж, їж ще, це так смачно! А тепер ляж-полеж, відпочинь…»

Пів року, до весни у дівчини жила. Щодня солоденьким умовляла ласувати. Та вже й забула, як їсти варити. І про ранішній біг чи заняття у спортзалі на вихідних. Добре Маленькій Ліні живеться! Росте як на дріжджах.

А тут 8 Березня на носі. Дівчина речі свої весняні святкові з шафи дістала. Жах! У жодну сукню не влазить, все по швах тріщить! Одним словом, прогнала вона свою, вгодовану вже, Лінь! Дієта. Спортзал. Розклад такий, що для Ліні у ньому місця немає!

Іде сумна Лінь по дорозі, бачить: чоловік на машині їде. Скочила радісно до нього, у думки залізла. А він міркує, що треба на заправку заїхати, бензину долити, але гак зробити треба! А Лінь йому: «Та нащо тобі такий гендель? Це ж пів години треба! Їдь так!» — а сама потішається від влади над людиною.

Не заїхав чоловік на заправку, думав проскочити. А то вже вечір був. До міста не доїхав, став копнем на дорозі. А тут, як на зло, жодної машини немає, щоб допомогти…

За довгу ніч прокляв чоловік свою Лінь, довіку пообіцяв її не знати!

Ледве плететься осоромлена Маленька Лінь по дорозі. Знову у розмірах зменшилася — нікому до неї діла немає, всі у клопотах та роботі. До міста нового приплелася. І бачить диво: іде молодий чоловік з матір’ю, а на шиї у нього… Величезна Лінь вмостилася! Нашу аж завидки взяли.

— Пані Велика Лінь! Поділіться, будь ласка, як тепле місце й собі знайти? Дуже хочеться Великою стати!Посміхнулася Велика Лінь і каже:

— Ти свого лінтюха виростити маєш сама! А для цього його ще у дитсадку приглядіти правильно треба. Піди та дивись уважно: кому нічого самостійно робити не дають? Кого вдягають і з ложки, як маленького, годують ? Бо Велику Лінь можна тільки там викохати, де самостійності немає!

Побігла Маленька Лінь до дитячого садочку, все до батьків і дітей придивляється. Всі самостійно їдять, вдягаються, іграшки свої складають. Аж бачить, везуть здорованя у візочку, бабуся дві шапки на нього натягнула, ніс матуся хустинкою витирає. На перший погляд, років 5, гарний такий хлопчик, відгодований. Лінь до них прив’язалася. Все ніяк не зрозуміє, чому на візку везуть, може, хворий чи що? А то бабуся з мамою дитятко жаліють — багнюка після дощу надворі, ніжками «пагано» йти…

А вдома: з візочка дістали, на ручках на третій поверх занесли, роздягнули, з ложечки погодували, до телевізора на диван поклали… І так Ліні це до душі припало, аж сльози задоволення на очах виступили. Щастя ж яке!

Знайшла Лінь своє тепленьке місце. Така здоровенна виросла! Як отой малюк за ці роки — на дивані не вміщається вже! Вчитися йому лінь. Працювати — зась! Для цього мама з бабусею є! Навіть на комп’ютері гратися не хоче! Один телевізор та смаколики до душі Великому Лінтюху! Дуже вони з Лінню полюбили одне одного, рідніша Лінь за матір з бабусею стала!

Збулася мрія Маленької Ліні. Знайшла вона своє щастя! Не просто Великою, а Нездоланною стала!

Поки живуть лінтюхи, яких нерозумні батьки виховують, завжди у Ліні буде шанс своє щастя знайти і Великою стати!

Автор: Олена Кучер

Читай також:

• Космічні поезії,
• Казка «Заздрісна лисичка»,
• Пригоди БО та ОТТО, або Справжні історії відкриттів.