Космічні поезії

Наша Земля — лиш піщинка у безмежному Всесвіті. Багато століть людство намагається розгадати вічну загадку небес — хто ми у цій безкраїй блакиті, чи є в нас сусіди, або ж ми самотні в бездонній темряві космосу?

Якщо в тебе також шалено б’ється серце, коли підіймаєш очі до зірок, радо ділюся з тобою космічними віршами моїх друзів.  Їм не байдуже майбутнє Землі. Водночас вони так мріють пізнати, що там, далеко-далеко у синіх просторах Всесвіту, куди не сягає людський зір. Приєднуйся: на тебе чекає захоплива подорож римами космічних поезій.

Космічні друзі

Віршик другокласниці Саші Герасимчук веселий і кумедний. І ще її твір — цілий план, як зустрітися і потоваришувати з космічними друзями, яку для них екскурсію провести в Україні та що їм побажати. Пустунчик вже прочитав вірш маленької літературної зіроньки і напоготові до такого космічного знайомства! А ти?)

Як високо небо!
Його не дістати.
А що там? Що далі?
Хотіла б я знати…
Може, живе там
Така ж вередуля,
У мами і тата
Єдина дочуля.
Тільки не схожа
Зовсім на мене:
Спокійна, слухняна,
На колір — зелена.
Розумна, дотепна,
Гнучка і метка
В інтернетному світі
Надто швидка.
А може, там правил
Зовсім не мають.
Вранці у школу
Не поспішають.
Усе виконують
Чудо-машини,
Працюють усі
На благо дитини.
От би зустрітись
Десь між світами.
Цікаво дізнатись,
Що буде із нами.
Про нашу планету їй розкажу,
Красу України всю покажу.
Й усміхнуся їй тепло і щиро,
А ще побажаю щастя та миру!

Олександра Герасимчук,
учениця 2 класу Коднянської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 2
Житомирського району.
Переможниця ІІІ фестивалю-конкурсу літературного мистецтва
«Крізь терни до зірок» (диплом ІІ ступеня в номінації «Поезія»;
молодша вікова категорія).
Педагогічний керівник — Валентина Кравчук.

Щоб мати дім у просторі безмежному…

Вірш Марії Покритюк нагадує всім читачам «Пустунчика», що наша планета — це теж частинка Космосу. Адже маленька голуба планета «найкраща із усіх-усіх планет» у безмежжі Всесвіту, без якої нам ніяк. Тож маємо гарненько потурбуватися про Землю.

Маленька голуба планета
Мчить Всесвітом в холодній німоті,
Така крихка, така беззахисна й далека,
Така близька і рідна і тобі, й мені.
Чумацький Шлях проліг посеред неба,
Холодні зорі світять з висоти.
Ну, а мені нічого більш не треба,
Аби була у світі тільки ти.
Бо що мені до спалахів на сонці,
Протуберанців, астероїдів, ракет,
Коли, прокинувшись, дивлюся: у віконці —
Найкраща із усіх-усіх планет.
У космосі світи чужі шукаємо,
Рвемося в небо, щоб зорю нову відкрить,
Та тільки одного, мабуть, не знаємо,
Що Землю треба понад все любить.
Щоб мати дім у просторі безмежному,
Щоб ми змогли планету вберегти,
Так треба людям бути обережними,
Бо іншої уже нам не знайти!

Марія Покритюк,
учениця 10-А класу НВК № 10 (м. Бердичів).
Учасниця ІІІ фестивалю-конкурсу
літературного мистецтва «Крізь терни до зірок»
(номінація «Поезія»; старша вікова категорія).
Педагогічний керівник — Лариса Андрієнко,
учитель української мови та літератури НВК № 10 (м. Бердичів).

Пригоди в Музеї космонавтики імені Сергія Корольова

Друже, ти, певно, дивився або ж чув про комедію «Ніч у музеї». А ось пригодницький вірш Матвія Лисюка показує сон у Житомирському музеї космонавтики імені Сергія Корольова. Але це не той сон, у який поринають від нудьги, це — справжнісінька космічна подорож. Хіба не круто?! Стартуємо з Музею космонавтики!

Четвертокласники, швиденько, не баріться,
В автобусі гарненько умостіться,
У подорож цікаву вирушаймо
І даремно часу не втрачаймо.

Шофере, всі готові! Двері зачиняйте!
Давай потроху з місця вже рушайте.
Моргнув водій і крикнув нам: «Окей!
Їдемо на екскурсію в музей».

Музей космонавтики нам двері відчинив,
У світ чарівний він нас запросив.
Екскурсовод до нас поважно підійшла
І розповідь свою розпочала.

Сергій Корольов — конструктор відомий,
Малий і дорослий — усяк з ним знайомий.
Космічні ракети створити зумів
І двері у космос людині відкрив.

Я слухав, та стало мені нуднувато.
Поглянув у сторону так хитрувато
Й тихенько шмигнув до іншої зали,
А там апарати космічні стояли.

Заліз у «Восток», зручненько вмостився,
Усе, що там було, очима продивився.
Дай, думаю, на кнопку натисну одну,
А що вже там сталось, ніяк не збагну.

Двигун заревів, кабіну трясе,
Мене у безодню так швидке несе.
Схопитись щосили за ручку зумів,
У віконце поглянув — і аж онімів.

Дивлюся, дива! У космос лечу!
Оце накатаюсь тепер досхочу.
Планети, комети, супутники різні,
Метеорити здоровенні й залізні.

Аж тут до мене наближається об’єкт ворожий,
На космічні тіла абсолютно не схожий.
Уважно придивився, у руці із дрючком
Йде мама моя Чумацьким Шляхом.

— Ти що тут сам робиш? Куди ти поліз?
Ти знову доведеш мене, сину, до сліз.
Кричала так гучно матуся моя,
Що, мабуть, здригалася наша Земля.

А потім у хід пішов і дрючок,
Ще більше побачив я зірочок.
«Восток» мій хитало, трясло, підкидало.
Страшенно серце в грудях калатало.

[…]

І я відчуваю, що падаю вниз,
Розплющую очі і бачу — Денис.
Стоїть наді мною і дивиться пильно,
А я піднімаюсь так упевнено, стильно.

Підбігли до мене всі, поглядають,
За руки хитають й одразу питають:
— З тобою все добре? Ти не забився?
— Та ні, — відповів. — Це я приземлився.

Клас засміявся, мене за руку вчитель взяв:
— Ходімо, космонавте, розкажеш, де бував.
— А як же екскурсія? — я запитав.
— Закінчилась давно, а ти її проспав.

Матвій Лисюк,
учень 4-А класу ЗОШ І–ІІІ ступенів № 11 м. Бердичева.
Спеціальний диплом журі «За оригінальність поетичної думки,
емоційність і гумор» ІІІ обласного фестивалю-конкурсу
літературного мистецтва «Крізь терни до зірок»
(номінація «Поезія», молодша вікова категорія).
Педагогічний керівник — Валентина Кучерява,
учитель початкових класів
ЗОШ І–ІІІ ступенів № 11 м. Бердичева.

Космічна мандрівка

Якщо вам уже не сидиться на шкільних уроках, то юна поетеса Яночка Лінкевич запрошує вас до космічної мандрівки. Вирушаємо з Карпат! Юху-у-у! Попереду нові світи, планета Ра, незвичайні птахи, зустріч із космічним школярем Променем із сектора Зорі Ла..! Не дивно, що після повернення на Землю герої такої мандрівки і читачі подумують стати космонавтами.

Наснився дивний сон... Карпат кремезні кручі...
Дивлюся: срібний диск постав серед дерев.
Заглянути всередину кортіло неминуче,
Манив мене й мотору дивний рев.

Цікава річ була великим полумиском,
І блимала вона вогнем химерних свіч.
Відкрився люк — і незвичайним блиском
Враз обдало мене. Ввійшла я, певна річ.

Піднявся корабель (інопланетне диво);
Прохала вже його вертатись до Землі.
Та все ж, хоч серце билося лякливо,
Бажання пізнавать світи перемогло в мені.

Летіли ми лиш мить – вперед, назустріч долі;
Минали простори незвіданих планет.
Мигтіли у пітьмі космічно милі зорі,
І хвостикам комет я слала свій привіт.

Нарешті приземлились (а може, не Земля це?),
Відчути твердь нову прийшла уже пора.
Зробила один крок — і незвичайна птиця
Чудово проспівала: «Привіт з планети Ра!».

— Так дивно якось тут, — подумала про себе. —
Пташині перегуки?! І що це таке Ра?
— Ра — це Уран у Сонячній системі...
На голос повернулась я: — Ти привид чи мара?

— Та заспокойся, не хвилюйся, мила.
Звичайний учень я — не привид, не мара.
Я втік зі школи, бо сидіть несила,
На ймення Промінь — сектор Зорі Ла.

— Зорі Ла сектор? Що воно за диво?
Та й одяг твій не зовсім, як у нас, —
Спитала я в хлопчини несміливо.
А він лиш посміхнувся і промовив враз:

— Звичайна школа: клас наш зветься сектор,
Зоря Ла — вчитель, класний керівник.
— Чому ж ти втік? Що скаже ваш директор?
— Нічого. Він уже до всього звик.

Я просто вчуся у четвертім класі,
Працюю над проектом нових кібермашин.
Коли оберемо ми подорож у часі,
Кібернетичний робот тут допоможе всім.

А ще у мене в планах здійснить політ на Землю,
Донести всім землянам про існування Ра.
— Напевно, апарат той — то теж твоя розробка,
Що схожий на тарілку великого слона!

То диво, любий друже! Смілий ти, як бачу!
Як каже моя мама: повіриш — і здійсниш.
Нехай космічні зорі навіюють удачу,
Та час мені рушати. Чекаю на Землі!

Десь узялась тарілка (напевно, прискакала),
І бортовий комп’ютер показував відліт.
— Бувай, новий товаришу, — я лагідно сказала;
На пам’ять же отримала собі метеорит.

...Нарешті я прокинулась. Заходило вже сонце...
В руці камінчик крихітний нагадував мені
Про дивовижну подорож, про зустріч з гарним хлопцем,
Але чомусь здавалося, що це було вві сні.

Повірити у все це, звичайно, дуже важко,
Та в небо полетіти хотіла б, наче птах.
От лиш закінчу школу, засвою всю науку
І оберу для себе я космонавта фах.

Яна Лінкевич,
учениця 4-А класу школи № 28 м. Житомира
імені гетьмана Івана Виговського.
Переможниця ІІІ обласного фестивалю-конкурсу
літературного мистецтва «Крізь терни до зірок»
(диплом І ступеня в номінації «Поезія»;
молодша вікова категорія).
Педагогічний керівник — Людмила Лінкевич,
учитель української мови і літератури
школи № 28 м. Житомира імені гетьмана Івана Виговського.

Повчальна історія однієї мандрівки

Чи то фея, чи то німфа розповідає одну «оповідь казкову» героїні космічної поеми. Її авторка Анастасія Скорик запропонувала твір до читання Пустунчику. Дружелюбне слоненя радо ділиться ним з тобою!

Фантастична та важлива історія, як Світло і Добро перемогли в поєдинку Морок у царстві Морфея, як розпочав існувати космічний світ і наша Дивокуля Земля.

Поема

І

Розкажу вам, добрі люди,
Я історію чудесну.
Чи то правда — я не знаю,
Що побачила у царстві
Дивовижного Морфея.
І мені оте відкрила
Чи то німфа, чи то фея…

ІІ

Отож, слухайте: якось-то
Ночі темної, як морок,
Я вдивлялась пильно в небо,
Де рясніли ясні зорі…
Дивовижним феєрверком
Полотно вкривали чорне.
Щось казкове в тому крилось,
Таємниче, неповторне.
Ця картина величава
Мною враз заволоділа,
І для себе непомітно
Я у світ той полетіла.
Бо ж незчулася я зовсім,
Як Морфей підкравсь підступно.
(Ні, на нього я не серджусь:
Люблю бути, де безлюдно).
І ось я вже поміж зорі
Піднялась і споглядаю,
Як пишаються планети,
Ясний Місяць як сіяє.
Як тут гарно, неповторно!
Як велично та яскраво!
Звідки це з’явилось диво?
Я не відаю, не знаю…
Раптом звідки не взялася
Враз істота неймовірна
(Вже я згадувала: німфа
Чи, можливо, фея дивна).
Подивилася на мене,
Усміхнулась загадково
І спитала: «А ти чула
Нашу оповідь казкову,
Як створився світ космічний,
Звідкіля усе взялося?»
«Ні, — їй я відповідаю, —
Чуть того не довелося».
«Що ж, — промовила, — то слухай:
Вже давно те відбулося.
Не було тоді ні Марса,
Ні Венери, ані Сонця.
Панував у світі Морок —
Лютий, чорний та безмежний.
Він поглинув увесь Всесвіт,
А той був пустий і мертвий.
Морок тішився своїми
Силою та повновладдям.
Він пишавсь собою, дивний,
З неабияким завзяттям.
Та не знав лиш самолюбець,
Що не може вічно жити
Те, у чім нема любові,
Чому нічим яскравіти.
Тож і сталось неминуче
В мить одну прекрасну, дійсно:
Раптом Морок пронизали
Чисті промені і ясні!
Силою Добра й Любові
Народилось дві планети.
Як їх звати — невідомо,
Не дано того нам знати.
Тої миті втратив Морок
Власну силу, повновладдя.
Розумів, що вже він гине
І що це його прокляття!
Та не міг піти так просто,
Бачачи, що всі щасливі:
Від кохання ж бо сіяли
Й особливо так горіли.
І з останніх сил підступний
Вдарив чорною стрілою.
Та летіла наче з пекла
І несла смерть за собою!
І неначе ожив Морок:
«Врешті сталося: все зникне!
Я — один володар знову!»
Але як же помилявся
Недолугий, безсердечний:
Шлях, народжений в любові,
Осяйний і безкінечний!
Так, стріла тіла розбила,
Але душ не загасила:
Ті шматочки розлетілись
І всю темінь освітили!
І навіки щезнув Морок
В нашім просторі космічнім.
Тут тепер усе сіяє,
Всім дарує світло вічне.
Зорі, Місяць і планети
Будуть вже завжди сіяти,
Бо дарують життя іншим.
Їх нікому не здолати!»

ІІІ

Вмить прокинулась — в кімнаті,
І нема ніде нікого.
Ранок в шибку заглядає
І жене мою тривогу.
Що було це? Де була я?
Чи то сон, а чи мандрівка?
Чи літала я у космос?
Чи торкалася я зірки?
Поступово пригадала
Ту історію почуту
Та й подумала: а може,
Маю щось з того збагнути?
Ми живемо на планеті —
На величній, благодатній,
Та скажімо: а чи вмієм
Ладу гарного їй дати?
Бо Земля — це дивокуля —
Є народжена з любові,
Але ми (чому — не знаю!)
В морок все вернуть готові!
Хіба складно ж так збагнути:
Кожен крок наш визначає,
Яким день прийдешній буде,
Що він нам подати має!
Тож візьмімося за руки!
Хай добро в серцях засяє!
Обіймім свою планету,
Я вас, друзі, всіх благаю!
Нам покаятися варто
Разом всім, а не нарізно.
І сьогодні, а не завтра,
Бо вже може бути пізно!

Анастасія Скорик,
учениця 11 класу школи № 8 м.Коростеня,
вихованка гуртка «Журналістика»
Центру позашкільної освіти м. Коростеня.
Переможниця ІІІ обласного фестивалю-конкурсу
літературного мистецтва «Крізь терни до зірок»
(диплом І ступеня в номінації «Поезія»; старша вікова категорія).
Педагогічний керівник — Катерина Дітуна,
керівник гуртка Центру позашкільної освіти
м. Коростеня (Житомирська область).

Мрія

Транспортне сполучення з космосом не таке доступне поки що. Але з вірша «Мрія» восьмикласниці Єлизавети Станішевської можна здогадатися про один шлях. Це — наша уява та фантазія. Завдяки їм за видимим небом можна побачити більше: планети, Молочний Шлях, галактики… І відчути спокій, надію, натхнення… Тоді виникає бажання загадати мрію про радість для всіх.

Тихими зорями небо рясніє,
Мене надихає на спокій і мрії.
Всесвіт бентежить і думку, і око.
Він таємничий, безмежний, глибокий…

Наче безодня, немов оксамит,
Вабить мене в невідому блакить.
Де відшукати чарівне мірило,
Щоб розгадати незвідане диво?

Планети, сузір’я, небесні світила…
Як же до них полетіти хотіла б!
Венера, Меркурій, Юпітер і Марс,
Нептун і Плутон, Сатурн — просто КЛАС!

Сонце та Місяць, між ними — Земля!
А там на Землі — я … й домівка моя.
Між зорями бачу простягнутий Шлях,
Молочним він зветься, далекий від нас.

Він з’єднує зорі, веде в небуття.
Та смуга простягнута — мрія моя!
Хотіла б полинути в дивні простори,
Тим шляхом піти поміж яснії зорі.

Галактика сяє, зорі палають,
Душу мою уночі зігрівають,
Зцілюють серце, сяйвом вражають,
Зорі на небі спокійно дрімають.

Простір безмежний — то сила всесвітня,
Щира, жива, осяйна, непохитна.
Вабить і манить, вселяє надію.
Я підкорю його. Я це зумію!

Він мерехтить, віндо мене моргає,
Радість, натхнення в душі відкриває,
Здійснює мрії. А я й загадала:
Щоб радісна мить для всіх нас настала!

Єлизавета Станішевська,
учениця 8 класу Садківської ЗОШ І–ІІІ ступенів
Житомирського району.
Абсолютна переможниця ІІІ обласного фестивалю-конкурсу 
літературного мистецтва «Крізь терни до зірок» 
(номінація «Поезія», середня вікова категорія).
Педагогічний керівник — Руслана Дмитрієва,
учитель української мови та літератури
Садківської ЗОШ І– ІІІ ступенів Житомирського району.

Читай також:

• Хто такі інопланетяни? Таємниці походження НЛО,
• Незвіданий Всеsweetюнацької душі,
• Холодна зірка.