Холодна зірка

Холодна зірка

Милуючись рясним зоряним небом улітку, ми й не здогадуємось, що не всі зорі товаришують одна з одною, а з нами — землянами — й поготів. Казкова історія юної авторки Юлії Андрощук, одначе, розповідає про те, як одна холодна зірка потрапила на Землю, знайшла спільну мову з людьми й почала випромінювати світло добра…

953 0

Казка

Нічне небо... Воно приваблює нас своєю чарівністю, незвіданістю, глибиною. Я люблю спостерігати за зоряним небом, де кожна зірка дивиться на тебе таємницею неосяжного космосу, а зірки сузір’їв, граючись у хованки, ясно усміхаються. Але часом з’являються пихаті хмари й ховають космічне царство від наших очей. Та потім знову з’являються вони... Зорі, які освітлюють шлях у злостивій темряві.

Ви, мабуть, помітили, що кожна зірка світить по-різному? Одні великі та яскраві, а інші ледь помітні. А знаєте чому? Тому, що зорі наче люди: одні веселі та щирі, ніби світяться добротою і дарують іншим тепло та радість, а другі відчужені, злі, їх майже не видно, і вони приносять холод, бо горді й пихаті. І зараз я розповім вам про одну холодну, навіть крижану зорю.

Багато мільйонів років тому наша планета Земля була холодною, бо її не зігрівала жодна зірка. І люди завжди бачили на небі місяць та зорі.

На той час у царстві зірок правила мудра і добра зоря Бетельгейзе. Вона керувала всіма зірками у Всесвіті. Бетельгейзе спостерігала за життям людей на Землі й дуже їм співчувала. Важка праця в холоді та напівтемряві їх підкошувала. Вони хворіли й рано вмирали. Та їхнє життєлюбство й працьовитість підкорили серце Бетельгейзе, і вона наказала всім зіркам не шкодувати свого світла для людей на Землі.

Усі зорі сумлінно виконували наказ своєї правительки. Тільки горда й холодна зірка Тоя не хотіла світити землянам. Бетельгейзе намагалася пом’якшити її черстве серце й переконати, що люди варті її допомоги. Але вперта зірка і слухати не хотіла.

— Чому я та мої сестри мають витрачати своє зіркове життя на освітлення Землі для цих дрібних безпорадних створінь? Це вони мають нам служити, а не ми їм!

Ці жорстокі слова дуже розсердили наставницю. На Великій зірковій раді було вирішено відібрати в Тої життя зірки і дати людське. Поважний Сіріус сказав:

— Іди на Землю і спробуй пожити життям людини. Може, тоді ти збагнеш, чому вони заслуговують кращого життя. Якщо зрозумієш свою помилку, то я знову підніму тебе на небо. А якщо ні зостанешся на Землі довіку.

Тоя почувала себе зрадженою. Вона сердилася на своїх сестер та на людей і думала, що про її відсутність на небі пожалкують і ті, й інші.

Потрапивши на Землю, Тоя відчула холод. На землі було темно й незатишно. Вона не знала, куди йти, і вирішила йти туди, куди вела дорога.

Незабаром Тоя побачила хатинку й вирішила зайти. Постукавши у двері, дівчина почула тихе:

— Заходьте.

У хаті було темно і холодно. На ліжку біля печі лежала бабуся, старенька і немічна. Дітей у неї не було, й доглядати за нею було нікому. Бабуся тяжко хворіла і не могла принести собі води, натопити піч, приготувати їжу, прибрати в хатині.

— Пробач, дівонько, — сказала бабуся. — Я не можу тебе пригостити, бо через недугу нездатна навіть піднятися з ліжка й принести води.

Бабуся заплакала. Тоя в місячному сяйві розгледіла її срібне від сивини волосся, зморшкувате обличчя з добрими очима й натруджені руки. У неї щось закололо у грудях, і вона вирішила допомогти бідолашній.

Дівчина пішла в ліс і назбирала хмизу, принесла води, натопила піч, зварила їжу, прибрала в хаті й почала лікувати стареньку.

Із кожним днем, завдяки турботливому піклуванню Тої, бабусі ставало краще. Коли вона зовсім одужала, Тоя вирішила йти далі. Бабця вмовляла залишитися, але вона не погодилася. Їй потрібно було побачити життя й інших людей.

Наближалося Різдво. Дорогою Тоя бачила веселих людей, які готувалися до свята. У холоді та сутінках вони робили свою повсякденну роботу, але були щасливими й чекали різдвяного дива. Дівчина втомилася й вирішила знайти собі притулок. Біля вікна однієї хатини вона побачила маленького хлопчика. Він сирота. Батько й мати померли, братів і сестер не було. Бідолаха стояв і дивився на щасливу сім’ю, у якій усі дарували один одному подарунки, їли смачну їжу, співали колядок. Усі навколо усміхалися, а дитина плакала.

— Чому ти плачеш? запитала вона хлопчика.

— Тому, що я нікому не потрібний. У кожної дитини є тато і мама. Вони завжди піклуються про своїх діток, оберігають, допомагають та підтримують у тяжкі хвилини. А я цього не маю. Якби я мав тата і маму, я б їх дуже любив і про них піклувався би.

Від цих слів сироти Тоя заплакала. Їй стало дуже жаль хлопчика, й вона взяла його з собою, пообіцявши знайти йому сім’ю.

Так і сталося. Одного дня вони зустріли чоловіка й жінку. Їх спіткало горе: помер від тяжкої хвороби їхній єдиний син. Тому, побачивши хлопчика, вони радо запросили подорожніх у дім. Коли гостинні господарі почастували своїх гостей, розговорилися. А як дізналися про те, що хлопчик сирота і шукає собі сім’ю запросили його залишитися в них, стати їм сином. Хлопчикові сподобалися добрі люди, але він полюбив Тою, навіть називав її сестричкою. Жінка просила й дівчину залишитися та бути їм дочкою, але та відмовилася.

— Я не можу залишитися у вас, бо маю шукати свій шлях. А малюк нехай буде у вас. Ви добрі та щирі. З вами і він виросте таким же.

Попрощавшись, Тоя пішла далі. Довго вона ходила селами й містами, придивляючись до життя бідних і багатих. Аж якось дорога привела її до одного селища. Те, що вона побачила, її дуже налякало. Село було оповите їдким димом. Вулиці ніби ховали зруйновані хати й понівечену дорогу. Заплакані матері несли наляканих дітей. Одні шукали прихистку та їжі, інші оплакували свіжі могили. Діти кликали батьків, чоловіки й жінки коханих, дітей, батьків. Це війна, налетівши чорною бурею, нещадно змела все на своєму шляху, зруйнувала край, зжерла людей, покалічила долі.

Зірка дивилася, слухала і плакала. Вона хотіла зробити життя людей світлішим, радіснішим. Щоби припинилися страждання всіх людей на Землі, вона готова була згоріти.

Дівчина тільки про це подумала, як невидима сила понесла її на небо. Це велика Бетельгейзе, побачивши, як змінилася її піддана, перебуваючи серед людей, вирішила повернути її на небо. Тоя полюбила людей, а її серце стало добре й світле. Вона стала найяскравішою і найбільшою зіркою на небі. Її світло і тепло знищило пітьму, яка вкривала Землю. Люди здивовано дивилися на небо, де сяяла величезна прекрасна зірка. Усі один одного лиш перепитували: «Це сон? Сон це ?» Уся земля зазеленіла. Ті, що плакали, сміялися, а ті, що померли, перетворилися на квіти.

Нову зірку люди ніжно назвали Сонцем, а після її появи почали рахувати дні, тижні, місяці, роки. З’явилися день і ніч. Удень Сонце зігрівало й освітлювало землю, а коли йшло відпочивати — на нічне небо виходили сестри зорі.

Юлія Андрощук
учениця 9 класу опорної Липненської школи І–ІІІ ступенів Любарського району Житомирської області.

Переможниця ІІІ обласного фестивалю-конкурсу літературного мистецтва «Крізь терни до зірок» (диплом І ступеня в номінації «Проза»; старша вікова категорія).

Педагогічний керівник — Надія Лаврук, учитель української мови та літератури опорної Липненської школи І–ІІІ ступенів Любарського району Житомирської області, учитель-методист.

Читай також:

Теги: Космос
Помітили орфографічну помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Рейтинг

953 0

оцінити публікацію

Додатив замітки

Холодна зірка

Щоб залишити коментар   авторизуйтесь

Коментарі:

Немає результатів.