Леонід Каденюк: «Я мріяв про небо з шести років»

Леонід Каденюк: «Я мріяв про небо з шести років»

Чи хотів би ти, Друже, познайомитися і поспілкуватися з видатною людиною? Чи уявляв, як це відбудеться, про що б ви говорили? Ілона Нагребецька спробувала помріяти й відтворити свою уявну зустріч з Леонідом Каденюком, першим космонавтом і Героєм України. Читай, якою у фантазії авторки постала їхня цікавезна «космічна» розмова!

126 0

Ілюстрація для прев’ю: Гаврилюк Борис, с. Очеретянка

Інтерв’ю

12 січня — особлива дата в історії нашого міста, бо саме цього дня у Житомир приїжджає багато гостей, щоб відзначити день народження конструктора, який започаткував космічну еру, — Сергія Павловича Корольова.

Цьогоріч цей день для мене запам’ятається надовго, бо мені пощастило побувати в Музеї космонавтики на відзначенні 110-ї річниці від дня народження Сергія Корольова. У цей день тут було багатолюдно. Сюди завітали численні гості: космонавти, вчені, чиновники, іноземці, житомиряни…

Серед багатьох я помітила одну людину, з якою вже давно мріяла поспілкуватися. Перший космонавт незалежної України, Герой України Леонід Костянтинович Каденюк. Він був «нарозхват». Моє серце почало частіше битися, бо я дуже хвилювалася: чи захоче він дати інтерв’ю учениці?! І ось з’явився влучний момент. Підходжу до людини-легенди і представляюся:

Доброго дня, Леоніде Костянтиновичу. Мене звати Ілона, навчаюся в 10-му класі в одній зі шкіл Житомирського району. У майбутньому я хочу обрати професію журналіста. Чи дозволите взяти у Вас невелике інтерв’ю?

— Мені дуже приємно, що молодь цікавиться космічною галуззю.

Ляхута Анастасія, с. Ягнятин

Готуючись до цієї зустрічі, я ознайомилася з деякими фактами вашої біографії. Ваша мама Ніна Андріївна виховала трьох синів. Чи були у вас певні обов’язки в дитинстві?

— Звичайно. Народився я в селі. До праці батьки привчали змалечку. До всього ставилися сумлінно: і до роботи, і до навчання. Усі троє закінчили школу з медалями. Старший брат із золотою, а я і мій брат-двійник — зі срібною.

А як склалася доля після закінчення школи?

— Я мріяв про небо з шести років, хотів бути льотчиком. Коли в космос полетів Гагарін, мені було десять. І з того часу почав жити космосом. Після закінчення школи я поїхав у Чернігів, де навчався у вищому військовому училищі льотчиків.

Як Ви готували себе до цього?

— Грав у футбол, волейбол, ходив у секцію боротьби. Тоді справжніх м’ячів не було, а шили ми їх із кирзових чобіт. До речі, у футбол ми грали і на борту космічного корабля.

Підтримуєте спортивну форму зараз?

— Аякже! Бігаю по десять кілометрів 2–3 рази на тиждень, щоби тримати здоров’я в порядку.

Чи був у Вас улюблений предмет у школі?

— Звичайно. Вчив усі, але найулюбленішим була біологія. Потім ці знання знадобилися, коли полетів у космос.

Чи складно було потрапити до загону космонавтів?

— Скажу відверто, що нелегко. Відбір був надзвичайно жорсткий. Два місяці проходив комісію в Москві. Із декількох льотчиків-винищувачів було відібрано лише дев’ять чоловік. І я потрапив у цю дев’ятку. Потім був Центр підготовки льотчиків-випробувачів. Але здійснити свою мрію я зміг лише у часи незалежної України.

Леоніде Костянтиновичу, а як Ви потрапили до міжнародного проекту?

— Про те, що відбудеться спільний політ, я дізнався із теленовин. Написав лист у Національне космічне агентство й поїхав у Київ. Пізніше були Сполучені Штати Америки. Ось так я «влився» в міжнародний колектив.

Якими були Ваші обов’язки на борту міжнародного корабля «Колумбія»?

— Я вивчав вплив невагомості на розвиток рослин, на поведінку людини. Також відповідав за екіпіровку.

Чи важко було порозумітися в інтернаціональному колективі?

— Ні, але над англійською довелося трохи посидіти, бо у школі вивчав французьку мову. Допомагала дружина, адже вона викладач англійської.

Що Вас найбільше вразило під час польоту?

— Вразило все. Але найбільше — неймовірна краса нашої планети, велика кількість найрізноманітніших кольорів.

Всесвіт це багатовимірний світ, сповнений запитань і відповідей на них. Чи бачили Ви там НЛО?

— На жаль, не бачив. За інструкцією нам заборонялося наближатися до невпізнаних об’єктів.

Душевський Дмитро, с. Гулянка

А почуття страху відчували?

— Працюючи багато років льотчиком-випробувачем, я звик до екстремальних ситуацій, до ризику. Мені було страшно цікаво, а не просто страшно від того, що може щось статися.

Часто людина в далеку і незвідану дорогу бере із собою якийсь оберіг. А що брали ви?

— На «Колумбії» зі мною був мамин рушник і «Кобзар».

Так, це дуже символічно.

Коли випадали хвилини відпочинку, то як ви проводили їх у невагомості?

— Таке траплялося дуже рідко. Але коли наставала така можливість, то ми слухали музику. Там, у космосі, з американцями організував два вечори української пісні. Слухали у виконанні Дмитра Гнатюка «Два кольори», «Черемшина», Софії Ротару «Мій рідний край». Ставив касету з піснями Назарія Яремчука.

І як на це відреагували американці?

— Їм так сподобалися наші пісні, що вони почали вивчати українську мову. А ще я подарував їм вишиті хрестиком українські сорочки.

Чи є у Вас улюблена страва? Якоїсь дієти дотримуєтеся?

— Коли після польоту я приїхав у рідне село на Буковину, то досхочу наївся улюблених вареників з картоплею і салом, які приготувала мама. А взагалі, я люблю молочні продукти, особливо кефір, ряжанку. Уникаю тих продуктів, які містять багато холестерину, калорій.

Якщо дозволите, то пропоную змінити трохи ракурс нашої розмови. Зараз «точиться» чимало дискусій про перенесення Дня космонавтики в Україні з 12 квітня на 19 листопада — дату польоту в космос першого космонавта незалежної України, тобто Вас. Чи підтримуєте цю ідею?

— У жодному разі не підтримую, бо політ Юрія Гагаріна — це перший політ людини у Космос. І цей політ мав значення всесвітнє, бо вперше людина створила такі технічні засоби, які допомогли вирватися в Космос.

Семенчук Андрій, Житомир

— Чи цікавиться зараз молодь ракетно-космічною галуззю? Чи працює там?

— Так. Молоді в цій галузі працює багато. Вона талановита, висуває багато ідей щодо розвитку. А це дає підстави для того, що ця галузь буде розвиватися.

Ви — перший космонавт незалежної України. Чи готуєте зараз українську молодь до польоту в Космос?

— Із самого початку розвитку космічної галузі багато українців були причетні до неї — це конструктори, інженери. Наприклад, Сергій Павлович Корольов, який, до речі, народився у вашому місті. Це і генеральний конструктор космічного корабля «Буран» Лозина-Лозинський, Челомей — генеральний конструктор орбітальних станцій «Орбіта» і багато інших. Тобто, українці зробили дуже багато і роблять.

Чи зустрічаєтеся Ви з учнівською молоддю? У чому полягає співпраця?

— Звичайно. Я зустрічаюся із школярами, студентами, курсантами. Я є членом журі різноманітних конкурсів, читаю тематичні лекції. Думаю, що серед школярів є ті, хто в майбутньому робитиме великі відкриття і відправлятиметься до інших планет.

Зараз багато розмов навколо голландського проекту Mars One. Чи підтримуєте Ви цю ідею?

— На мою думку, політ на Марс, найімовірніше, буде польотом в один кінець, або, як мінімум, спричинить дуже серйозні наслідки для здоров’я. Утім, незважаючи на всі ризики та труднощі, завжди знайдуться люди, повні духу авантюризму, готові ризикнути своїм життям, щоб відвідати нові світи, куди не ступала нога людини.

Леоніде Костянтиновичу, чи є у Вас хобі?

— Моє хобі — спорт, щоб відновити організм. А ще я люблю читати книги, комп’ютер мені теж цікавий. Цікавим для мене було написання книги «Місія — Космос».

А про що ця книга?

— Ця книга є своєрідним звітом — розповіддю про надзвичайну подорож у безмежні простори космосу, про відповідальність людини за майбутнє планети Земля.

Наша розмова, на жаль, завершується. Щоби Ви побажали дітям, які цікавляться космосом?

— Щоб вони не переставали мріяти. У кожної людини існує певна заповітна мрія, до якої вона прагне. Хтось мріє про багатство, хтось — про славу. Один прагне бути гарним, інший — сильним, третій — розумним. Люди мріють стати акторами, музикантами, моделями, політиками, космонавтами, лікарями, хочуть відкрити бізнес або присвятити себе науці. Для цього потрібно здобувати знання з усіх предметів, бо на сучасному етапі життя другорядних наук немає. І звичайно, тим, кого вабить космос, у майбутньому здійснити свою мрію про космічний політ.

Зустріч завершилася. Ще довго я перебувала під враженням від почутого, а головне те, що здійснилася моя, хоч невелика, але мрія.

Ілона Нагребецька,

учениця 10 класу Іванівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Житомирського району.

Переможниця ІІІ обласного фестивалю-конкурсу літературного мистецтва «Крізь терни до зірок» (диплом І ступеня в номінації «Журналістика»; старша вікова категорія).

Педагогічний керівник — Наталія Палій, учитель української мови та літератури Іванівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Житомирського району.

Читай також:

Теги: Космос
Помітили орфографічну помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Рейтинг

126 0

оцінити публікацію

Додатив замітки

Леонід Каденюк: «Я мріяв про небо з шести років»

Щоб залишити коментар   авторизуйтесь

Коментарі:

Немає результатів.