Що таке ембієнт?

Гадаєш, у супермаркеті, або магазині Ти вільний у своєму виборі? А от і ні! Цілком і повністю Ти в руках команди професіоналів: маркетологів, рекламістів, дизайнерів… навіть музикантів.

Тільки уяви собі, ненав’язлива, повільна музика, що звучить у залі, покликана затримати Тебе, змусити придбати якомога більше товарів. А ритмічна — навпаки: спонукає зробити покупки швидше, аби скоріше звільнити зал від «старих» відвідувачів та наповнити його новими. Подібну ставлять у дні масових покупок — перед Новим роком, Великоднем, у день народження торгової мережі тощо. Ось така вона підступна — музичка на фоні!

Однак першочергово творці ембієнту прагнули створити атмосферу всепоглинаючого спокою, в якій можна розслабитися та відпочити душею. І все це завдяки приємному поєднанню звуків та акордів, а також відчуттю того, що музика – це всього лише тло.

Про Еріка Саті як реформатора у музиці: музика як частина інтер'єру

Попередницею ембієнту (фонової музики) була вигадана французьким композитором Еріком Саті «музика меблів». За уявленням автора, її не потрібно слухати спеціально. Так звана «музика шпалер» повинна супроводжувати побут, виставки, покупки в магазині, прийом гостей, відвідування ресторанів тощо. Та чи було готовим до химерного новаторства тогочасне суспільство?

Композитор і піаніст Ерік Саті

«Я народився надто молодим у надто старі часи», — справедливо підмітив Саті, адже на його сучасників фонова музика не справила жодного враження. Більше того, викликала купу несхвальних відгуків. Незважаючи на те, що піаніст відкрив «мебльовану музику» в 1914-1916 роках, справжньої популярності фонові мелодії набули тільки в 70-х роках ХХ століття.

Та про це — далі, а поки що перенесемося у 1920 рік до галереї Барбазанж. Саме тут під час антрактів одного зі спектаклів Саті вирішив продемонструвати публіці своє дітище — дві п’єси інтер’єрної музики.

Яким же було роздратування Саті, коли з першими нотами аудиторія, яка досі неспішно прогулювалася театром, гарячково почала всідатися на свої крісла! Спеціальна примітка у програмці спектаклю попереджала, що надавати значення музиці в антрактах слід не більше, аніж люстрам у залі. Але публіка, мов запрограмована, поверталася на місця.

Марно Ерік Саті кричав: «Та розмовляйте ж! Гуляйте! Не слухайте!». Люди слухали і мовчали. Все було зіпсовано.

Після такого провалу відчайдушні спроби ексцентричного композитора вставити свою музику в який-небудь концерт зазвичай закінчувалися невдачами.

Коли люди почали слухати музику на фоні?

Ерік Саті часто давав своїм витворам чудернацькі назви: «Звукова плиткова підлога» — аби музика стелилася під ноги при укладенні шлюбного контракту, «Фіранка без вікна» — щоб заповнити дозвілля під час затяжних дощів тощо. Однак за життя композитора більшість з них так і пролежали на підлозі його кімнати, куди ніхто не мав доступу.

Поодинокі виконання були можливі лиш завдяки безмежній настирливості автора та впертому переконанні у новаторстві його «винаходу». Після смерті Саті його творчість була забута, аж доки її не відкрив для себе американець Джон Мільтон Кейдж. Керуючись ідеями Саті, він став піонером електронної музики.

Саме завдяки Кейджу світ почув безпрецедентну п’єсу Еріка Саті «Неприємності», яку той написав ще 1893 року, будучи ображеним на свою норовливу кохану Сюзанн Валадон. За ремаркою автора, не довгу, але одноманітну мелодію піаніст мав грати «840 разів підряд, за бажанням, але не довше».

Забута п’єса ожила в руках послідовників Саті і навіть стала предметом кількох піаністичних марафонів по всьому світу, коли музиканти, змінюючи один одного, більш ніж півдоби слухняно виконували тверду вимогу автора — усі 840 разів.

Сам термін «ембієнт» («навколишній») на означення розслаблюючої фонової музики з’явився лише в 1970-х і належить Браяну Іно.

Подейкують, що ідея створення ембієнту спала композитору на думку в неприємний для нього період. Коли він вилежувався вдома з переламаною ногою, то просто змушений був прислухатися до звуків, що доносяться з вулиці. І тоді — о, еврика! — він помітив у шурхотінні та стуках певну закономірність. Так народився новий музичний стиль, що відображає звуки оточуючого світу.

Браян Іно — британський музикант-електронщик, один із засновників ембієнту.

Розслаблююча, обволікаюча дія цієї музики стала однією з причин її використання в якості саундтреків до кінофільмів. Згадай лишень: коли Ти дивишся відео, то сприймаєш події в цілому, не відволікаючись окремо на звук, чи картинку. Ефект ембієнту дозволяє доповнювати картину, створюючи повну гармонію на екрані.

Нині ембієнт супроводжує нас майже всюди. Його звуки можна слухати уважно, або ігнорувати їх взагалі, залежно від свого настрою, чи бажання. Він настільки звичний і ненав'язливий, що на його фоні Ти легко можеш займатися власними справами, або вмикати його на ніч замість колискової.

Читай також:

• Що таке бітбокс?
• Кліп за одну ніч.