Сценарій до Дня боротьби зі СНІДом

Дійові особи
Автор
Мавка
Лукаш
Оксана
Вакула
Сучасна дівчина
Сучасний юнак
Доля-мати (українка)
Лиха доля
Безпечність
Спокуса
Група підлітків-танцівників

Лунає лірична мелодія, на сцену заходить автор.

Автор: Як хороше на божім світі жити:
Пізнать значимість, що дана від хмар. 
Щодень бажати, прагнути, хотіти,
В душі плекати найчистіший дар.
Любити простір, відкривать закони
І вільно дихать, у свободі буть,
Знання вібрати: безліч – мегатонни,
Аби вловити існування суть.
Себе піднести світові, родині:
Я можу все, і місце тут моє!
Не витрачаю пусто ні хвилини,
Життя плекаю радістю своє.
Так варто бути, коли юність плеще,
Горить душа в пульсації сердець,
Летить в погоні до вершини звершень –
Нема кордону, не прийде кінець!
Свідомо знати: я – творець історій,
Події часу сховані в руці,
Мені належать шанси неозорі,
Найвища мудрість, слава праотців.

Музика змінюється на українську народну, з’являється Доля-мати з національним вінком, кілька па. Музика – шалена, вбігають: Спокуса, Необачність, Лиха доля, виконується коротенький танець, в процесі якого зриваються з вінка стрічки, зникають.

Доля-мати: Гірко як, болить ось тут, у грудях, серденько плачем заходиться! Моє майбутнє гине, бо діти мої оступилися, запродалися безпечності, спокусі, лихий жереб на святу землю прабатьків накликали. Що ж робити, люди добрі? До кого за поміччю бігти, у які дзвони набат посилати? Де ви, сильні духом? У казках та билинах пісень собі співаєте, а сьогодення гине… Де ви, молоді, чом не боретеся, чому собі подібних не відвернете від трави згубної, шприців смертоносних, від необачних стосунків, які хворобу шлють? Що ж ви мене, долю нації, під ноги кинули? Чом тавро на душі карбуєте, коротке і вбивче – СНІД! Де ти, чистота непорочна, де ти, любове щира?

На сцену тихо виходять підлітки для колективного танцю.

Автор (з-за сцени):

Не сподівайся, доле – цінності змінились.
Сьогодні чистота –лишень омана.
В тринадцять років діти полюбились.
І кожен другий в пошуках Нірвани.
Трава і ширка, хімія Моменту –
Висока цінність сьогодення зміни.
Душа в спокусі відбуває ренту,
Єство шукає смак амфетаміну.
Шалений темп вирує у спільноті,
Нема часу на ніжності безгрішні.
Живуть прийдешні фугою в цейтноті,
Зреклись законів, що дає Всевишній.

Виконується масова танцювальна постановка, Доля жахається – вибігає зі сцени, по закінченню вбігають Спокуса, Необачність, Лиха доля, з колективу виводять пару.

Спокуса: (до юнака) Поглянь, соколику, яку гарну панночку ми тобі обрали. Яка вона ніжна, яка вродлива, скільки в ній мрій, скільки бажання на майбутнє. Пристань до мене, до спокуси, бо лише так можна стати чоловіком.

Необачність: (до дівчини) Тобі вже шістнадцять, а ти й досі не пізнала справжнього кохання, яке тіло судомами зводить, жар у кожну клітину пускає. Ти готова до цього, нічого не бійся, ні про що не думай. Лише поглянь, скільки у ньому сили, брутальності, скільки бажання тебе пізнати. Хоч разок будь зі мною, будь необачною, бо лише так можна дістати досвід.

Лиха доля: Ну ж бо, чого чекаєте? Життя таке коротке – живіть на повну, скуштуйте все, оволодійте всім, навіть якщо я – лиха доля, стану сенсом вашого життя, ви не пожалкуєте за втраченим часом.

Виводять пару зі сцени, за ними біжить Доля, оступається, присідає.

Доля: Ні… Не йдіть, не занапащайте себе спокусою, необачністю. Ви ще ж настільки юні… Та як же розбудити вашу генетичну пам'ять, щоб до свідомості, до чистоти вернути?!

Лунає грім, на сцену під українську мелодію виходять поодинці: Мавка, Лукаш, Оксана, Вакула.

Мавка: Невже весна так швидко наступила? Чому в снігах гуркоче грім, підводить зі сну всіх мавок, русалок, повітруль? (до Лукаша) Милий, навіщо розбудив мене серед зими таким нестерпним болем?

Лукаш: Не я то. Хтось сильний та первісний погукав нас.

Оксана: Ще ж не Різдво. Чому так люду пребагато, невже колядувати нині треба? Ой, Вакуло, а черевички ти мені нові із Петербургу привезеш на святки?

Вакула: (грайливо до Оксани) Знову підбиваєш душу нечисті запродати, любове моя?

Оксана: Хіба того не варта?

Вакула: За погляд твій ласкавий ладен світ перевернути, віддам життя за поцілунок.

Доля: За вас зробили це нащадки…

Лукаш: Ой, доле-матінко, це ти нас позбирала, скажи до ладу, хто і що зробив?

Мавка: Які нащадки? Ми лишень із казки, ми – образи праотчої землі.

Доля: Нащадки – сьогоденна сутність, українська надія ХХІ століття, на кого покладались ваші творці. Вони душу продають безсмертну за втіху у спокусі, життя зрікаються у пошуках задоволення. Не дбають про себе, не думають про інших, про дітей майбутніх помислів немає. Ваші у сьогоденні нащадки, козацька кров, вкраїнська плоть сіє мор СНІДу рідним краєм.

Вакула: Та до коліна їх, та паском чи нагайкою відшмагати!

Оксана: У хаті під замок закрити, до Великодня нехай сидять.

Мавка: Ні, квітами під ноги простелитись, серед снігів, завести стежкою у ліс, щоб серцем красу ввібрали.

Лукаш: Сопілкою дзвінкою полонити душу, навчити в пісні жити, цінувати Божий час, що на життя відведений, дива творить навколо.

Мавка: І любити. Любити до самозречення у чистоті.

Вакула: Не розумію, чому до цієї пори цирульника не покликали, аби вилікував усіх прокажених!

Доля: Немає ліків від хвороби СНІД. Душа і розум ваших чад черствіють, не чують ніц, і голос глузду в них за сімома замками.

Оксана: То що ж робити нам?

Доля: Ідіть, знайдіть, поговоріть з дітьми, кричіть душею, щоб почувся голос розуму. Бо сили вже не маю на боротьбу нерівну, бо помираю кожен день, як ставиться діагноз ВІЛ. Спокуса і безпечність породили долю лиху, стрічки мої з оберегу позривали…

Оксана: Мої візьми – бач, маю їх без ліку.

Доля: Ні, на жаль, ці стьожки у вінок вкраїнський вплести не можна. Бо зірвані мої, кожна – життя юне, занапащене спокусою, бездумними вчинками, і вороття, на жаль, немає.

Автор: Хтось мрію мав рожевотону –
Любов’ю світ зігріти,
Зібрать бажання в тремкі грона
І діток народити.
Для когось тяга – синь небесна:
Знання нові дістати,
Щоб безневір’я льодом скресло,
Та істину пізнати.
Комусь − зелене: мандри снились,
Манили гори, луки.
Лиш мить – пропало, не здійснилось,
Життя пішло на муки.
І жовта стрічка, ніби злото –
Яскравий диск Ярила,
Втопталась в рудку, у болото,
Так мрія й не здійснилась.
Вона ж палала – промінь… Боже!
Зламалася на злеті.
Хотілось царства, принца, ложе,
А скніє у кюветі.
Та скільки ж тих стрічок упало
На землю, попід ноги.
Червона кров, немовби гало,
Освічує дороги.
Багрянить стрічки пурпуровим,
Щоб мрія не здійснилась.
Діагноз в плюсі знов і знову!
Все – казка закінчилась...

Доля опускається на коліна, плаче, автор виходить в задумі зі сцени. Заходить пара сучасної молоді, у супроводі негативних персонажів, до них рвуться літературні герої, зупиняються нібито перед скляною стіною, обходять навколо. Пара дістає цигарки, шприци, пігулки – пропонують один одному. «Негативні» тішаться, танцюють, регочуть, всідаються навколо пари, бавляться в «Ладусі».

Оксана: Та що ж це? Боже, Вакуло, зупини цю скверну, вони ж дітей загублять!

Вакула: Згинь, нечисть! Хрестом святим тебе я виганяю.

Мавка: Та що ж це? Любі, зупиніться, нащо цей ґвалт над тілом!

Лукаш: Вони не чують нас. Ми – тільки тіні чистоти й любові, яку в піснях творці вкраїнські оспівали.

Оксана: Та як же ж бути?

Вакула: Переписати цей сюжет, піднять з могил батьківську мудрість!

Мавка: А далі що? Нічого вдіяти не можемо. Я чую, як природа нації гине, як безвісти зникає сором і цнота. Немає вороття для тих, кого занапастила зла хвороба, бо далі сіють власним тілом ВІЛ і СНІД, своїх близьких до смерті направляють.

Оксана: Це – правда. Сьогодні – пара, взавтра – дві, і так – до скону віку.

Вакула: Люди добрі, що ж ви робите, чому не зупините наругу?

Лукаш: Ти вірно кажеш, Вакуло, саме людям і під силу здолать тавро пречорне. Ідемо в світ шукати небайдужих.

Мавка: Нехай вгамують розпач, нехай підкажуть, що робити.

Оксана: (ідучи в залу) Скажіть, кричіть до друзів, ви ж родина, одного кореня сім’я.

Вакула: Скажіть, що варто всім зробити, аби життя не втратить?

Мавка: Скажіть, щоб стрічки долі-українки знов на вінок вернути.

Літературні герої ведуть діалог з присутніми у залі на тему безпеки життя. В цей час на сцену заходять учасники для колективного танцю. (В хореографії передбачити страх «лихих» перед червоними стрічками, їхню втечу). В середині танцю заходить автор, музика зупиняється.

Автор: Щодень десятки українців
Знаходять вирок – ВІЛ,
І ставлять долю на колінця –
Такий її уділ.
Стрічки назад не повернути,
Не скерувати час.
Притомність не пустити в груди,
Проблеми не для нас.
Та хто упевність зафіксує,
Що не торкнеться зло?
Й тебе з життя не конфіскує,
Не зробить чорним тло,
Щоб мрію ти не зміг окреслить
В веселках майбуття?
Діагноз – туго перевеслом,
Петлею – на життя.

Автор дістає червоний шарф, чіпляє у вигляді петлі на шию . Продовжується танець зі стрічками. Музика затихає, заходить Доля з вінком з червоними стрічками.

Доля: Мій оберіг в червоне вбрали,
Щоб вшанувати тих,
Кого бездушно ми втрачали,
Покинули до ніг.
Червоні стрічки – крик і пам'ять:
Та будьте ж ви людьми!
Слова короткі душу ранять,
Тавруючи до тьми.
Не опирайтесь, ніби тема
Не доторкнеться вас.
Я знаю точно, достеменно:
Є інші серед нас…
Вони, як ми – двоногі, зрячі,
Уранці снідають, ідуть,
Кричать, кохаються і плачуть,
Оказій з небонька не ждуть.
Вони, як ми – телефонують,
Купують речі в крамаря.
На весни радості чатують,
Як Різдвяна зійде зоря.
Вони, як ми – летять у літо,
Намріють море і шторми.
Родини мають, навіть діти,
Але вони – ніяк не ми.
У них своя «Остання осінь»,
Біліший сніг, надтонкий лід,
Болючий подих, наче в кросі,
Цілком останній. У них – СНІД.

Учасники ідуть до зали, роздають присутнім червоні стрічки. На сцені лишається тільки автор, або хтось із дорослих організаторів.

Час лине занадто швидко, настільки стрімко, що, буває, окремі фрагменти прожитого не фіксуються. І ми починаємо жахатися того, що впустили котрісь згадки, миті феєрії чи романтики. Та це не настільки страшно, значно жорстокіше втратити близьку людину на злеті, просто забути, що вона є у світі. Цілком можливо, що саме цієї хвилини вона наодинці зі спокусою, нерозсудливістю, а, може, вже має позитивний статус і вирішує одним махом перекреслити життя. Це – страшно. Ми закликаємо вас бути значно уважнішими до близьких і знайомих. Ви справді можете єдиним натяком на безпечні інтимні стосунки зберегти їм життя. І ви відповідаєте своєю поведінкою за життя майбутнього. Будьте поміркованими. Якщо є бодай найменша підозра на лихо – пройдіть анонімне обстеження на наявність хвороб. Бережіть себе.

Автор сценарію: Оксана Геращенко, завідувач ДНЗ №22, м. Коростень Житомирської області