Нові пригоди Кая

Нові пригоди Кая

Невже попри застороги Кай знову насмілився відвідати замок Снігової Королеви? Володарка палацу продовжує наповнювати серця людей холодом. І вони байдужіють до всього прекрасного, зокрема й до природи! Брудні ріки, знищені ліси, задушливий смог у містах — Кай негайно мусить це зупинити!

— І куди ж цього разу зник непосидющий Кай? — непокоїлася бабуся. — Скрізь обійшла, а його ніде немає.

— Не турбуйся ти так, бабуню. Мені здається, я знаю, де він може бути, — мовила Герда.

— І де ж?

— Зовсім нещодавно він був дуже схвильованим і говорив про те, що настав час знову побувати у Снігової Королеви.

— У Снігової Королеви? Ой лишенько, — ледь чутно вимовила бабуся й розплакалася.

— Бабуню, благаю, заспокойся. Ми вже якось були у неї. А цього разу, можливо, я ще швидше врятую нашого Кая, — міркувала дівчинка.

Потім Герда покликала знайому Хмаринку. Дівчинка зручно влаштувалася на ній, і вони попливли над полями, лісами, засніженими горами.

Ось і царство Снігової Королеви. Однак навіть першого погляду вистачило, щоб зрозуміти, що у цих володіннях вже зовсім не так, як колись. Перед палацом немає крижаних скульптур та інеєм прикрашених садів, а у самому замку значно менше залів. І виглядають вони якось не по-сніжнокоролівськи: немає сплетених зі сніжинок фіранок та вигаптуваних крижинками гобеленів. Немає льодом розмальованих паркетів та морозом оздоблених меблів. Невдовзі з’явилася сама королева. Вона тримається, як і колись, холодно, хоча й здогадується, що щось змінилося і тепер не все під її владою.

— Каю, це ти? Невже минулого разу ми не закінчили урок граматики? Гаразд, тоді почнемо. Отож, склади-но, хлопче, з крижаних пазлів слова «ЛІД», «ХОЛОД» і додай «БАЙДУЖІСТЬ».

— І не збираюся! — хоробро вигукнув Кай. — Ще трішки, можливо, зовсім трішки, і може зникнути і лід, і холод. Залишиться лише твоя остогидла байдужість! Не по уроки граматики я прийшов сюди. Я хочу зупинити твоє безумство, адже це ти своїми уроками сієш у людських душах холод та байдужість і так програмуєш їх на погані вчинки. А чи знаєш, до чого це веде? До зміни клімату!

— Хлопче, ти що, хочеш мене розжалобити? Слівця всілякі розумні знаєш. І взагалі, я не розумію причину твоєї появи. Чи ти тут, щоб подражнити мене?

Але Кай не зважав на крижані слова Снігової Королеви і продовжував:

— На нашій планеті тануть не тільки сніжинки та крижинки, але й велетенські айсберги!  

— І якщо й далі так триватиме, то дуже швидко (ти навіть не уявляєш, як швидко!) і твій палац зникне, не кажучи вже про корону.

— Стоп! На мою корону не зазіхай!

Але саме цієї миті корона з’їхала набік. Якийсь час королева воювала з нею. Коли ж неслухняна прикраса опинилася на місці, Кай помітив, що її прикрашають не снігові діаманти, а краплинки води.

— Ого! І що це за нові прикраси на твоїй короні?

Щоб якось себе виправдати, королева мовила:

— Затям собі, хлопче! Моя корона осучаснена. Тепер на ній рідкі кристали. А вони нині в моді!

З цими словами вона спрямувала на хлопця ще холодніший погляд. Однак Кай тримався сміливо:

— Гаразд, пані моднице! І все ж тобі варто пильнішеподивитися довкола!

— Каю, то ти хочеш показати мені щось новеньке? — зверхньо запитала Снігова Королева.

— Саме так! Швидко збирайся в дорогу. А ось і наш супровід, — мовив хлопчик, помітивши Хмаринку та Герду, які підлетіли до палацу.

Хмаринку все більше судомило. Однак вона вирішила триматися з усіх сил, бо нарешті зрозуміла свою особливу місію. Сьогодні разом з Каєм та Гердою вона покаже нахабній Сніговій Королеві, як змінилася Земля за останні сто років.

І ось герої в дорозі. Їх вітають зелені галявини та пишні ліси. Внизу в’ються змійкою ріки і граються у піжмурки засніжені гірські вершини.

— І що вам тут не подобається? — невдоволено бурчить Снігова Королева.

— Саме тут все подобається, — мовить Герда.

— Але так не скрізь, — зауважує Кай.

— Тут, у цих місцях, панує любов людини до природи. Та є куточки, де все потерпає від людської байдужості. Від тих людей, в чиїх серцях живуть твої крижані уламки, не дочекаєшся любові до природи.  

Невдовзі Хмаринка пролітала над великим містом. Але роздивитися його було неможливо. Все було в полоні сірого марева. Здавалося, що дерева, люди і навіть хмарочоси чомусь тремтять.

Навіть Хмаринка, яка була високо-високо в небі, почала скаржитися:

— Кахи-кахи! Мені тут зле! Щось кусає мої очки, щічки та носик. Ой! А якою брудною стала моя біла пухнаста перинка! Ще й нерви мої щось безжально лоскоче, і я… я від хвилювання починаю втрачати масу.

— Ще чого бракувало! Тоді негайно лети звідси, бо ще попадаємо всі у цю жахливу безодню, — наказала Снігова Королева .

І поки мандрівники відлітали від небезпечного міста, Кай продовжив розмову:

— Хмаринка розкашлялася від смогу. Він часто огортає своїм маревом великі міста. Там багато автівок і заводів. Саме вони нещадно забруднюють повітря. А кому до вподоби дихати брудом? Чи не так, Хмаринко?

Хмаринка кивнула на знак згоди, а Кай вів далі:

— Заводи й автівки викидають у небо дрібнесенькі часточки та різні гази.

— Ой! Все то таке шкідливе, що мої краплинки перетворюються на небезпечний дощ, — з болем зауважила Хмаринка.

— А від того дощу в’януть мої улюблені троянди, — додала Герда.
— Їхні листочки жовкнуть та опадають серед літа.

— І люди назвали такий дощ кислотним, — зауважив Кай.

— Ну то й що! І якщо ви вже закінчили свою лекцію, поясніть, яке відношення я маю до цього? — байдуже мовила Снігова Королева. — Люди самі повинні придумати, як боротися зі смогом. Вони мають винайти щось нове. Нехай з мене приклад беруть: мої сани можуть і без коней мчати.

— Але чи вчила ти цьому своїх заручників-учнів? — запитав Кай. — Адже у твоїй програмі є тільки «ЛІД», «ХОЛОД» і «БАЙДУЖІСТЬ».

— Стривай, Каю, ти натякаєш, що я повинна змінити свою королівську, точніше снігокоролівську, програму? — обурилася Снігова Королева.

— Так, — спокійно відповів Кай, — бо тут господарюють твої учні зі скалками байдужості в серцях.

Потім Хмаринка полетіла до річки та почала кружляти над нею. Коли ж спустилася нижче, мандрівники побачили мертву рибу. Снігова Королева й цього разу намагалася бути розумнішою за всіх:

— Мабуть, цю рибу чимось неїстівним нагодували.

— Її нагодували отрутою! — з болем вигукнула Герда.

Тоді Снігова Королева змінила тон і стримано додала:

— Не знаю, як ви, а я по своєму крижаному телевізору бачила, що люди очищають воду, перш ніж скидати у річку.

— Так! Але на заводі, який стоїть на березі цієї річки, господарюють твої люди з крижаними уламками у серцях. Вони отруєні твоєю «БАЙДУЖІСТЮ». Ось вони й скидають у річку стоки, в яких багато отрути. Тому і гинуть рибки, жабки та водорості.

— Ця вода й для мене небезпечна, — зауважила Хмаринка. — Мої крапельки бояться тут купатися. Вони не можуть потім відмитися.

Далі мандрівники попрямували в гори. Тут скрізь були вікові ліси зі смарагдовими ялинами. Та раптом серед цієї дивовижної зелені з’явилася різнобарвна пляма. Вона вперто врізалася в очі.

— Гм, цікаво-цікаво! І що це за яскрава галявина? Тут що, готуються до карнавалу? — з іронією запитала Снігова Королева.

Але Кай, Герда та Хмаринка мовчали. Коли ж підлетіли ближче, то різнобарвна галявина перетворилася на величезну купу сміття, якою прогулювалося вороння.

— А я все гадаю, куди зникли Старий Крук та його свита? — спробувала пожартувати королева. Однак, побачивши сумний погляд Кая, замовкла.

Хлопець, стиснувши кулачки, вигукнув:

— Невже тобі це подобається?

— Якщо чесно, ні! Краще б на цій галявині прибрали.

— Але цього треба прагнути. Інакше не тільки галявина, але й уся планета може загинути, — мовив Кай.

— То ви й цього разу в усьому звинувачуєте мене? — не здавалася Снігова Королева.

— І ти ще й питаєш? Адже кожний, в чиєму серці після твоїх уроків з’являється «БАЙДУЖІСТЬ», не бачить цього! — сказав Кай. — Таких людей цікавлять лише гроші, багато грошей. А для того, щоб планета була чистою, також потрібні гроші. Однак байдужа до природи людина їх не дасть. Не болить у неї серце. Чи розумієш ти це? Тому негайно припини свої жахливі уроки.

— Нехай на Землі стане менше людей, серця яких отруєні твоєю «БАЙДУЖІСТЮ», — сказав Кай Сніговій Королеві.

— Нехай більше буде тих, хто любить і цінує природу! — додала Герда.

— А окрім того, твій палац перестане руйнуватися, — між іншим мовив Кай.

— Що? Ну ж бо поясніть, — вже зацікавлено звернулася до дітей Снігова Королева.

— Гаразд. Все дуже просто, — знову за справу взявся Кай.

— У гонитві за багатством люди нещадно псують Землю, клімат. Природа не встигає наводити порядок на планеті. Через це порушилася рівновага: десь стає все тепліше і йде сніг там, де його ніколи не бачили.

—Ти хочеш сказати, що все можна зупинити, якщо люди більше прибиратимуть планету?— запитала Кая Снігова Королева.

— Принаймні, я хочу в це вірити!

Друзі вирішили дати можливість королеві все обміркувати, тому назад поверталися у мовчанні. Незабаром на горизонті вималювався палац. Тепер Снігова Королева пильніше придивилася до свого маєтку з висоти пташиного польоту й мовила:

— Так, палац потрібно терміново рятувати! І якщо для цього необхідно припинити розкидати крижані уламки «БАЙДУЖОСТІ», я готова!

— Браво! — з усмішкою вигукнув Кай.

— Залиш у своїй програмі слова «СНІЖИНКИ» і «КРИЖИНКИ» та додай слова «ЛЮБОВ» і «ПРИРОДА»,  запропонувала Герда.

— Прощавай, Снігова Королево! — хором сказали маленькі герої й полетіли додому, наспівуючи улюблену пісеньку.

Їм весело вторили птахи, які поверталися в покинуті гнізда. А Кай якимось куточком душі почав відчувати, що серце Снігової Королеви потепліло і в людей з крижаними уламками у серці з’явився шанс звільнитися від байдужості до природи.

Читай також:

Помітили орфографічну помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Рейтинг

2 167 0

оцінити публікацію

Додатив замітки

Нові пригоди Кая

Щоб залишити коментар   авторизуйтесь

Коментарі:

Немає результатів.