Жабенятко-моднячок і мильні бульбашки

Частина перша. Як Жабенятко ванни приймало

Коли батьки Малюка зробили у саду маленьку водойму, її одразу полюбила родина жабенят. Вода тут завжди була чистою, а водяні квіти — гарними-прегарними. Мама Жабка дуже раділа новій домівці й робила все, щоб у ній був порядок. От і цієї теплої днини відбувалося прибирання водойми. Усі працювали залюбки. Всі, крім одного жабеняти. Воно лежало на розлогому листочку латаття, хизуючись величезними сонцезахисними окулярами.

― Жабенятку, досить засмагати! Закінчуй приймати сонячні ванни! ― мовила мама Жабка. ― Гайда працювати! Треба почистити водойму.

― Матусю, ти глузуєш? Невже не бачиш, що я ― модель? Подивися, які гарні у мене окуляри! У них така червона оправа! Вони так пасують до мого жовтого животика! Не хочу й не буду прибирати, ― відповіло Жабенятко. ― Хочу лише засмагати!

Почувши такі слова, мама Жабка похитала головою:

― Яка ти модель? Ти ― маленьке ледащо. Давай працювати! Це ж так добре, коли у водоймі чистота і порядок. Тоді й купатися та пірнати можна, і пити таку водичку хочеться.

Але Жабеня не відповіло. Його вже зацікавив хлопчик, який щойно вийшов у двір.

― Малюче, давай разом засмагати.

Хлопчик погодився і ліг на травичку. Так пройшов якийсь час. Невдовзі знову з’явилася мама Жабка.

― Жабенятку, може, нарешті візьмешся до роботи? Позбирай сміття.

― Що? Знову розмова про роботу? Я ж казав, що люблю лише відпочивати. Ні! Ні! І ще раз ні!

Мама Жабка вдруге взялася за голову від такої відповіді:

― І чому ти такий ледащо?

― Ніякий я не ледащо, ― мовило Жабенятко. ― Просто люблю відпочивати. І все! І взагалі піду я від вас! І тоді ніхто не називатиме мене ледацюжкою! І Малюка з собою візьму. Вдвох нам буде цікаво-прецікаво!

Хлопчик навіть не встиг нічого відповісти. Жабеня вже пострибало з подвір’я. Малюк ледь його наздогнав. Вони довго блукали вулицями міста. Опинилися аж на околиці. Сонечко припікало все сильніше.

― Як спекотно сьогодні! Мені терміново потрібно у воду, ― почало скаржитися Жабеня.

Але скрізь був тільки асфальт. Лише біля одного подвір’я Жабенятко побачило довгоочікувану калюжку. Вона була величенька. І хоч пахла якось дивно та була вкрита піною, це не зупинило Жабеняти. Воно щодуху пострибало до калюжки й сміливо пірнуло у воду. Якийсь час Жабеня залюбки плескалося у воді та раділо величезним бульбашкам:

― Малюче! Я вперше приймаю ванну з піною. Це так романтично-о-о!

Однак радість тривала недовго. Незабаром Жабенятко почало скиглити:

― Ой, щось кусає мої очки.

― Заспокойся, мабуть, це мило потрапило в очі. Треба їх промити, ― порадив Малюк. ― Моя мама завжди так робить.

От тільки забув хлопчик, що для цього потрібна чиста водичка. Жабеня почало безупинно вмиватися й промивати очі, але біль лише наростав.

― Щось твоя порада не допомагає, ― ще сильніше заплакало Жабенятко. ― Я хочу до своєї мами.

― Але ж ти сам пішов від неї, ― нагадав Малюк.

― Так, пішов! Але то було тоді! А тепер я хочу до неї! Ой, ой, і лапки мої щось кусає. І спинку щось пече. Рятуйте!

Воно почало так сильно кричати, що не помітило, як наковталося мильної води.

― Ой, ― квакнуло Жабеня, і з його ротика вистрибнула велика мильна бульбашка. ― Ой, ой, ― квакнуло воно знову, і з’явилося ще дві бульбашки.

Але вони не тішили бідолаху, бо почало пекти ще й у животику.

― Ой, ой, ой-ой-ой! ― плакало Жабеня, розганяючи у різні сторони все нові бульбашки.

Малюк не на жарт перелякався й швидко витяг друга з води.

― Все, Жабеня, досить! Щось ці пінні ванни тобі не на користь.

Бульбашок ставало все більше, і невдовзі на руках у Малюка була вже велика пінна кулька, яка благала про допомогу. Хлопчик раз відгорнув у сторону піну, аби Жабеня могло дихати, потім зробив це вдруге. Але з’являлися все нові та нові бульбашки.

― Навіть не знаю, що з тобою робити, ― сказав Малюк. ― Тепер ти, наче бульбашкова фабрика. І пахнеш після цієї ванни якось дивно. Стривай, та ти ж бензином пахнеш. Все, несу тебе до твоєї мами, ― мовив Малюк і щодуху побіг додому.

Побачивши горе-мандрівника, родина мами Жабки негайно взялася до роботи. Під кущиком подорожника була зроблена ванночка, яку швидко наповнили водою, а за миття маляти взялася сама мама. Відмивати Жабеня було дуже складно. Мило та бензин добряче в’їлися в його шкіру. Однак матуся не здавалася.

― Нічого-нічого! Ми впораємося! ― заспокоювала вона своє дитинча, яке все ще випускало бульбашки.

Довелося вісім разів замінити воду у ванночці, перш ніж вдалося відмити маля. Потім його напоїли цілющим липовим чаєм, і лише після цього мама посміхнулася:

― Ось ти й чистий! Немає більше твоїх бульбашок. І пахнеш, як раніше, чистотою.

― Так-так, квак-квак! Дякую, матусю! ― мовило Жабенятко і щасливо обійняло свою рятівницю.

― Де ж це ви були? Може, на нафтобазі? ― поцікавилася мама Жабка.

― Ні, я навіть не чуло такого слова, ― похнюплено відповіло Жабеня.

― То, може, у магазині мийних засобів?

― І там ми не були, ― додав Малюк.

― Стривайте! Здається, я здогадуюся… Ви були на парфумерній фабриці! Чи не так?

― Де? ― здивувалося Жабеня.

― На фабриці, де створюють парфуми, ― пояснив Малюк.

― Правильно! ― підтвердила мама Жабка. ― От тільки ви створили якісь дивні парфуми. Здається, вони з бензиново-мильним ароматом. Жабенятко, невже це нові віяння моди?

― Що-що? ― похнюплено пробурмотіло Жабеня. ― Які ще віяння моди?

― Як які? Ти ж сам казав, що ти у мене моднячок. Вранці ти мене переконував, що тобі пасує засмага та відпочинок. Може, зараз тобі пасує цей дивний бензиново-мильний аромат?

― Ні, я вже не моднячок! І ніякі парфуми ми не створювали, ― насупилося Жабеня. ― І на фабриці парфумів ми не були, а лише на околиці міста. Там я купався у калюжці.

― Звідки ж тоді такий запах? ― здивувалася Жабка.

― Не знаю, ― зарюмсало Жабеня.

― Стривайте! Жабенятко почало дивно пахнути одразу після купання, ― мовив хлопчик. ― Здається, то вода у калюжці була з бензином і шампунем.

Мама Жабка закліпала своїми великими очима і серйозно запитала:

― Як? Квак-квак? Як це вода у калюжці може бути з бензином і шампунем?

― Не знаю, ― розгублено мовив хлопчик.

― Тоді це треба з’ясувати. Чи зможете показати ту калюжу? ― мовила мама Жабка.

― Звісно, ― разом закивали Малюк та Жабеня.

― Тоді завтра вранці всі разом вирушимо туди.

Частина друга. Новий похід на околицю міста

Наступного ранку Малюк побачив біля водойми всю родину Жабеняти.

― Вперед! ― вигукнуло Жабеня й пострибало вчорашнім шляхом.

Дорогою з усіх сусідніх вулиць до них приєднувалися все нові жабки. Вони шикувалися квадратами, і невдовзі утворили величезну армію. Мабуть, відчували, що попереду серйозна справа.

― Це тут, ― нарешті мовило Жабеня, показуючи на залишки калюжі, в якій учора невдало прийняло ванну.

Кілька жабок почали обстежувати воду й одразу невдоволено похитали головами:

― Так, ця вода тхне бензином і милом. Але чому?

Тієї ж миті калюжка почала наповнюватися новою водою. Тепер тут ще більше пахло бензином, і знову було багато-пребагато піни. Не гаючи часу, жабки пострибали у двір, звідки витікав струмок брудної води. Тут вони побачили чоловіка, який мив свою автівку. Вся машина була у піні. Однак не тільки пил, але й краплинки бензину та мастил змивалися з машини.

― Так ось чому вода пахне бензином і шампунем! ― обурено вигукнула мама Жабка. ― Цього чоловіка негайно треба зупинити!

― Так-так, квак-квак! ― почулося звідусіль. ― Але як?

― А ось так! ― мовило Жабеня і потягнуло на себе шланг.

Миттєво до нього приєдналися інші жабенята. Вони смикнули один раз, потім ще раз і вирвали шланг із рук господаря. Чоловік не одразу зрозумів, що коїться. Він нахилився, аби підняти шланг, але послизнувся й упав. Одразу на нього забралося кілька жабок.

― Ура! Ми взяли велетня в полон! ― раділи вони.

Жабеня тим часом набрало у лапки брудної води, стрибнуло чоловікові на плече й гукнуло:

― Пий!

― Ти жартуєш? ― обурився господар автівки. ― Хіба таку воду можна пити?

― Звісно, що не можна! Але я учора напився.

― Вибач, я тебе нею не пригощав. І взагалі не розумію, чому ви на мене напали? Я нікого не чіпав. Вранці вийшов до своєї улюбленої машини й влаштував їй купання. Я люблю, коли вона чиста.

― Так, ми це помітили, ― погодилося Жабеня. ― Твою автівку ледь видно за горою піни.

― І що ж у цьому поганого? Чому ви на мене напали?

― Чому? Мабуть, ти й учора мив свою автівку.

― Мив, ― погодився чоловік.

― Тому вчора за твоїм подвір’ям утворилася калюжа, а я вирішив у ній поплескатися.

― То й плескайся собі!

― Але там була брудна вода! З милом і бензином, ― вигукнув Малюк. Жабеня ледь не захворіло через ту воду.

― Ой! А ти хто такий? ― здивувався господар автівки, нарешті помітивши хлопчика.

― Я ― друг Жабеняти і був свідком усього. Від купання у тій воді у Жабеняти боліли очки, лапки та спинка. І в животику пекло, ― пояснив Малюк.

― Та звідки ж я знав, що якесь жабеня плескатиметься у цій воді? ― не здавався господар-велетень. ― На моєму подвір’ї ніколи не було жодної жабки.

― Звісно, що так, ― зауважила мама Жабка. ― Спробуй тут оселитися. Швидко можна захворіти.

― Нічого не розумію! Невже я мав думати ще й про вас, про жаб?

― Так, квак-квак, бо калюжі наші, ― гнівалося далі Жабеня.

― Але подвір’я моє! Що хочу, те й роблю тут! Та нехай буде по-вашому: відтепер митиму свою автівку біля річки. Вона тут поруч, за рогом протікає.

― Що? ― занепокоєно запитала мама Жабка. ― Виявляється, ти таки ні про кого не хочеш подумати! Лише про свою автівку. Невже ти гадаєш, що вода із піною та бензином сподобається нашим друзям-рибкам?

― Ні! Таки ти вип’єш сьогодні цю воду, ― гнівно перебило маму Жабеня і ще раз зачерпнуло брудної води.

Господар знову почав пручатися. Кому ж сподобається таке пиття? Але мама Жабка зупинила свого сина:

― Стривай, Жабенятку! Треба інший вихід шукати. Я чула, що у людей є спеціальні місця, де машини можуть приймати душ.

― Так, є, ― мовив велетень.

― Здається, вони називаються автомийки, ― радісно мовив хлопчик. ― Мій тато туди їздить.

― А чи знаєте, що водичка там після миття автівок очищається і потім знову використовується? І жодних небезпечних калюжок довкола немає, ― мовила мама Жабка і пильно подивилася на господаря автівки.

― Гаразд, я все зрозумів, і обіцяю відтепер мити свою машину лише на автомийках, ― стримано мовив чоловік. ― Ще й друзям своїм про вас розкажу.

Але Жабенятко похитало головою:

― Щось важко мені у ці слова повірити. Це він так каже, щоб не пити брудну воду.

Та мама Жабка зауважила:

― Коли хтось дає слово, треба йому вірити.

― А ми це контролюватимемо! ― заквакали дорослі жабки.

Лише після цих слів Жабеня заспокоїлося, а жабки відпустили велетня і подалися додому.

Тут одразу всі взялися за прибирання.

― А чи можна й нам попрацювати? ― поцікавилося Жабеня.

― Ой, що це я чую? ― жартома запитала мама Жабка. ― Жабенятко, ти ж казав, що тобі пасує лише відпочинок. Невже й ти хочеш прибирати? Це для мене новина!

― Так-так, квак-квак! Хочу, ― відповіло Жабенятко, ― бо водичка має бути чистенькою, а маму треба слухатися!

Виявилося, що не так вже й сумно працювати разом!

Коли ж мама вкладала мале Жабеня спати, мовила, що сьогодні вони зробили дуже хорошу справу, і відтепер у їхньому місті буде менше небезпечних калюжок.

― А мені ось стало цікаво, скільки разів люди використовують воду на автомийках? ― запитало Жабеня. ― Ти казала, що багато. Але скільки саме? Стільки, як зірочок на небі?

― Може, й стільки. Обов’язково з’ясую. А зараз спатоньки! ― відповіла мама й поцілувала своє маля. Воно ж випустило з ротика не мильну бульбашку, а солодку слинку.

Читай також:

• Лего-павучок та Їжачок,
• Портали маленької Краплинки,
• Вірші про спорт та здоровий спосіб життя.