«Око вовка»: історія про самотність і справжню дружбу

«Око вовка»: історія про самотність і справжню дружбу

Який все-таки тісний наш світ! Стіни паризького зоопарку звели двох чужинців: хлопчика Африку зі спекотного континенту й аляскинського вовка з Крайньої Півночі, де панують вічні холоди. І ось вони стоять по обидва боки решітки, готові розповісти свої історії. Саме час затамувавши подих слухати їхні зворушливі розповіді. Приготуйся поглянути на світ очима вовка!

933 0

Не дарма говорять: очі — дзеркало душі. Вони без слів розкажуть про вдячність чи радість, біль або відчай. Подивитись на світ очима іншого — велика майстерність. А що, коли спробувати відчути себе в шкурі вовка? Яку гірку правду розкажуть його вологі очі?

Неймовірна історія французького письменника Даніеля Пеннака змусить по-новому поглянути на стосунки людини з довкіллям та відкриє очі на речі, над якими нечасто замислюєшся у повсякденному житті: чому одних біль змушує замкнутися, а інших — ще ширше розкрити обійми? Чому, коли підтримуєш когось, легшає й тобі?

Зворушлива книга про красу природи, відчай, підтримку та справжню дружбу варта того, аби присвятити їй свій вихідний.

Зустріч, яка змінила все

Паризький зоопарк. В одному з вольєрів десятий рік міряє кроками тісну клітку вовк. Навколо верещать діти, корчать гримаси й ховаються за материні спідниці. Та вовк не помічає їх, він дивиться на світ одним зневажливим оком. Друге назавжди згасло в день, коли його впіймали.

«Пф-ф… І єдиного ока вистачить, аби дивитися на все це», — безвихідь зробила вовка байдужим до життя.

Аж раптом біля клітки з’являється хлопчик. Не схожий на інших. Не зверхній. А ще… він не боїться! Малюк та вовк спопеляють одне одного зацікавленим поглядом. Хлопчик теж заплющує око — мовляв, тепер ми на рівних і можемо розповісти свої історії.

Історії довжиною в життя

Хлопчина тоне в колючому вовчому оці, немов у снігових заметах Арктики. На дні його зіниці малий сирота бачить непросте життя Блакитного Вовка, де гине його батько, пустують брати та сестри, а мудра матір шепоче на ніч моторошні казки про істоту на двох лапах: «Людина — то колекціонер!».

Далі — погоня! Удар! Темрява і… ця нестерпна клітка.

В очах Африки — інший полюс, там блищать сліпучі піски його батьківщини — Сахари. Жорстока війна відібрала у нього рідних, позбавивши безтурботного дитинства. Тож малий змушений поневірятися континентом, шукаючи прихистку в перехожих.

Хлопчик і вовк такі різні, але схожі водночас. Вони чужинці в Іншому Світі. Гамірне місто стало для них в’язницею. У Парижі Африка, як і вовк у вольєрі, безмежно самотній. Вони обидва сумують за домом, проте цієї миті мають шанс віднайти того, хто їх зрозуміє. Спільне горе об’єднало їх, змусило довіритися одне одному, відкрити найпотаємніші спогади.

Історії вовка та хлопчика наповнені духом свободи і тихим болем — не дивуйся, якщо на одній зі сторінок у твоїх очах заграють вологі іскорки.

Попри те, що книга дитяча, вона знайде відгук і в серцях дорослих, адже натякає своїм читачам: кожна дитина має право на щасливе дитинство, без війни та поневірянь; так само й кожна тварина має право жити там, де народилася.

Споживати не можна берегти

Ця історія — про зустріч Людини та Дикої Природи. Однак хто з них більш людяний: лісоруби, що нищать тропічний ліс, мисливці, які тижнями переслідують вовчу зграю заради цінного хутра, чи звірі, які полюють лише, аби втамувати голод?

Автор обурений: людина відбирає дім не лише у тварин, але й у своїх нащадків. Навіть горила в зоопарку розуміє абсурдність людських вчинків:

«Що тут вдієш, вони забрали мої дерева — і мене прихопили! Глянь на них: вони посадовили мої дерева до одної клітки, а мене — до іншої…»

Дружба Африки з тваринами, вміння порозумітися, знайти підхід до кожного звіра переконують: людина — частина природи і може не руйнувати її, а жити з нею в гармонії. Варто лише забажати. Бо кожен сам обирає, хто він природі: друг або ворог.

Час перетворити людину-споживача на хранителя природних багатств, закликає автор.

Таємниця

Особливої атмосфери книзі додають чорно-білі ілюстрації. Вони, немов спалахи пам’яті, важливі миті життя, що лишаються в нашому серці, втрачаючи колишню яскравість. Здається, ніби розпечене сонце Африки й тріскучі морози Аляски випалили вщент усі кольори й супроводжують героїв сторінками книги.

І письменник, і художник немов побували у шкурі вовка. Ці хижаки бачать світ по-своєму: не розрізняючи кольорів, вони легко відчувають людську душу.

Полярний вовк у паризькому зоопарку — в’язень. На знак протесту він голодує, відмовляючись від м’яса. І хоч зневірений хижак дозволив хлопчику побачити своє минуле, він ревно береже від чужих очей одну таємницю.

Що приховує вовк і до яких хитрощів вдасться Африка, щоб допомогти хижаку відкритися?

«Блакитний Вовк кілька разів трусить головою і зрештою питає:

Як ти вгадав?

Мовчанка. У хлопця на вустах виграє легка усмішка…»

Друже, усі ми — і тварини, і люди — частинки одного прекрасного світу і маємо жити в гармонії. Які б жорстокі людські вчинки не гартували вовчого серця, у ньому лишилося місце для співчуття. Завдяки юному хлопчику з чистим серцем замкнений у клітці хижак знайшов сили жити далі, мріяти і надіятись.

Так і в житті, переконують видавці цієї приголомшливої книги: які б складні випробування не приготувала доля, завжди можна знайти привід для вдячності та радості.

Читай також:

Помітили орфографічну помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Рейтинг

933 0

оцінити публікацію

Додатив замітки

«Око вовка»: історія про самотність і справжню дружбу

Щоб залишити коментар   авторизуйтесь

Коментарі:

Немає результатів.