«Щоб народ мій усміхнувся»
«Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш — тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, — щоб народ мій усміхнувся!». Чи знаєш Ти, кому належать ці слова?
Остап Вишня — письменник, твори якого друкувалися неймовірними тиражами. Про любов читачів свідчить вже той промовистий факт, що багато неписьменних селян вчилися читати для того, аби самостійно насолоджуватися його жартівливими та сатиричними історіями.
Павло Михайлович Губенко народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва у Сумській області, а помер 28 вересня 1956 року в Києві. Його життя було наповнене подіями, карколомними змінами і трагічними ударами. І, тим не менше, саме ця людина започаткувала жанр короткого гумористичного оповідання – «усмішки».
Чому ж Павло Губенко став Остапом Вишнею? Свій вибір псевдоніма він пояснював так: «...плід вишні солодкий і смачний, але водночас терпкий і кислуватий, саме таким і повинен бути доброзичливий сміх, а при потребі кісточкою з вишні, затиснувши її у двох пучках, можна влучно стрельнути».
Як же виглядала ця людина, яка, попри нелегку долю, так цінувала вміння жартувати і всміхатися? Ось як описує його Володимир Куліш: «Зросту вище від середнього, виглядав він як «добрий дядько». Популярність Вишні в ті часи була недосяжною. Сам же Вишня скромний в суспільстві, хороший батько, уважний до знайомих, навіть до дітей, ніколи не відмовляв мені, коли я просив дати мені що-небудь почитати... […] Коли Вишня приходив до нас, то від сміху в нас довго боліли не лише роти, а й животи. Він умів розповідати анекдоти неперевершено. Сам він при цьому голосно, громоподібно реготав».
«Усмішки» Остапа Вишні видавалися окремими збірками великими тиражами. Серед них — «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)», «Вишневі усмішки кримські», «Вишневі усмішки театральні», «Вишневі усмішки закордонні», «Мисливські усмішки».
Та ними творчість Остапа Вишні не обмежується — адже саме він був одним із засновників журналу «Червоний перець», який згодом став просто «Перцем» (це було одне з двох найпопулярніших ілюстрованих гумористичних видань СРСР — разом із московським «Крокодилом»).
У 30-х роках радянська влада запроторила письменника до концтаборів ГУЛАГу. Йому дивом вдалося витримати всі випробування (чого варте лише те, що він кілька разів неймовірним чином випадково уникав смертної кари!).
Ось таким суперечливим було життя Остапа Вишні — в ньому переплелися гіркі й нещасливі події та усмішки, жарти, підсміювання і висміювання. Які б важкі моменти ми не переживали, нас не повинна покидати усмішка. Почитай Остапа Вишню і поміркуй — можливо, саме про це нам розповідають його твори?
«Щоб народ мій усміхнувся»
Щоб залишити коментар авторизуйтесь
Коментарі: