Мій улюблений фантастичний твір «451° за Фаренгейтом»

Мій улюблений фантастичний твір «451° за Фаренгейтом»

Читачі-пустунчики, що зібралися читати цього вечора? Дев’ятикласниця Анна Філімончук розповідає про свій улюблений фантастичний твір «451° за Фаренгейтом» відомого американського письменника Рея Бредбері. Анна каже, що прочитала не один його твір, але для неї саме цей — космос.

222 0

Юна авторка розповідає про свої враження від прочитаного роману так, що й самому хочеться поспішити до шкільної бібліотеки та віднайти там цей славнозвісний твір Рея Бредбері. Приєднуйся до палкої шанувальниці зарубіжної класики — поринь у світ знаменитої антиутопії!

­­­­­­­***

Я не пам’ятаю, що спонукало мене зайти того холодного, зимового дня в шкільну бібліотеку і попросити саме цю книгу, після прочитання якої я і загорілася бажанням читати більше, ніж раніше, а ще — думати над прочитаним у вільний час. Це книга американського письменника Рея Дуґласа  Бредбері «451° за Фаренгейтом».

Твір належить до жанру наукової фантастики, а за словами автора, «наукова фантастика завжди була і буде казкою, яка навчає моралі». Та тільки від цієї казки не впевнено і затишно, а ніяково й моторошно від тієї перспективи розвитку людства , яку змальовує Рей Бредбері в романі.

То про що ж ця книга? Вона про проблеми людства. Для того, щоб знайти кожну проблему, треба вчитуватись у кожне речення, у кожне словосполучення, у кожне слово роману. Всі діалоги, монологи героїв твору пронизані глибокою мудрістю, трагізмом і болем.

Головний герой твору Гай Монтеґ — пожежник. Та в суспільстві роману «451° за Фаренгейтом» спеціалізація цієї професії дещо відрізняється від звичної нам. Тут пожежники не гасять вогонь, а запалюють його, вони палять будинки, в яких люди ховають книжки.

Навіщо книжки ховати, і, тим більше, за що їх палити? Невже за те, що в книжках записані якісь трагічні події історії, сумні вірші про нерозділене кохання, записки мандрівників, які розповідають про нелегке життя народів; за те, що книжки примушують думати і самостійно аналізувати?

Але в суспільстві, яке постає на сторінках твору Бредбері, людину силоміць роблять щасливою. Це псевдоідеальне, недолуге суспільство, у якому дбають лише про те, щоб людині було не важко, не нудно, не сумно. Без книг не буде ніяких суперечливих думок і теорій, і ніхто не буде виділятися, ставати розумнішим за сусіда.

Гаю дуже подобалася його професія, він не замислювався над тим, хто написав ці книги, коли їх написали, за яких обставин. Він не знав, що вони насправді ховають у собі, й почувався цілком щасливим… До зустрічі з Кларісс Маклелен.

«Як вона схожа на дзеркало! Неймовірно — чи ж багатьох ти ще знаєш, хто міг так відбивати твоє власне світло? Люди більше подібні до… — він якусь хвилю підшукував порівняння і знайшов його у своїй роботі, — …до смолоскипів, що палають, доки їх загасять. Хіба часто побачиш на обличчях інших людей відбиток свого власного лиця, своїх найглибших, потаємних, трепетних думок?»

Монтеґ і Кларісс почали щодня ходити разом до метро і розмовляти про все на світі. Скільки нового, неймовірного дізнався Гай від цієї юної дівчини!

Наприклад, що колись пожежники гасили пожежі, а не розпалювали їх, що вранці на траві лежить роса. Сам він ніколи не бачив і не чув цього. З нею він пізнав, який на смак дощ, відчув запах осіннього листя і, напевно, у ті моменти він був щасливим. Також він дізнався, що дівчина не катається на ракетних автомобілях, не дивиться телевізійних програм, спілкується вечорами з родиною, збирає колекцію метеликів, а оточення її вважає божевільною.

Кларісс повертає Гая Монтеґа до справжнього життя, вчить «бачити зірки в буденних калюжах».

Переломним моментом у житті головного героя стало самогубство дівчини, після якого Монтеґ починає ставити собі та іншим незручні запитання, на які неможливо відповісти чесно, бо стануть очевидними несправедливість суспільного устрою і марність життя людей. Саме після цього вечора думки, ідеали та життя головного героя змінюються.

Гай думав про книжки. І вперше зрозумів, що за кожною стоїть людина.

«Людина плекала свої думки. Потім витрачала хтозна-скільки часу, аби їх викласти на папері. А мені це досі й на думку не спадало. Хтось, може, поклав усе життя, щоб записати те, що думав, що бачив ».

І це дійсно так. Це настільки неймовірно: ти тримаєш у руках книгу і навіть не уявляєш, що означала вона для людини, яка її написала, в який час вона її написала, що вона хотіла повідомити тобі.

Коли в одному інтерв’ю у Бредбері запитали, що з його пророцтв справдилося,  він відповів:

«Практично все, описане в «451 ° за Фаренгейтом», збулося: вплив телебачення, зростання значення місцевих телевізійних новин, зверхнє ставлення до освіти. Зрештою, чимала частина нинішнього населення Землі просто не має мізків. Хочу лише наголосити, що я все це описував зовсім не для того, щоб передбачувати майбутнє, я прагнув відвернути його».

Але, на жаль, йому це не вдалося. Звичайно, у наш час не палять книжок, але їх майже не читають, а хіба є для книги щось гірше, ніж те, що її не будуть читати? Професор Фабер із цього ж роману казав: «А знаєте, книжки пахнуть мускатним горіхом чи ще якимись прянощами, завезеними з далеких краї н. У дитинстві я любив їх нюхати».

Мені важко не погодитися з цими думками, адже я люблю проходити кімнатами зі стелажами старих книг у нашій центральній бібліотеці, відчувати їхній запах, думати, наскільки це місце величне, тому що тут зберігається стільки неймовірних історій, стільки думок, стільки чиїхось почуттів. Після однієї прочитаної книги ніхто не стане розумнішим, але іноді вчасно прочитана книга може навіть змінити життя.

Слухаючи своїх учителів у школі, педагогів позашкільного центра, викладачів у музичній школі, я розумію, що все не так погано, і саме ці люди можуть вплинути на розвиток суспільства, покращити наше майбутнє. Вони закладають у нас любов до навчання, природи, музики, до інших людей. Треба тільки послухати… Послухати, подумати і зрозуміти значення їхніх слів.

Рей Бредбері колись казав, що сучасні технічні досягнення викликали у нього  паніку. І я згодна, що багато винаходів просто безглузді і, дійсно, стає ніяково від того, що людство це вигадало і розробило. Але все-таки я хотіла б зазначити, що за допомогою ґаджетів й інтернету люди можуть знайомитися і спілкуватися з людьми, з якими навряд чи зустрілись би в реальному житті.

Я маю багато таких друзів в інших містах України, у Росії і навіть в Казахстані. Вони слухають таку ж музику, як я, читають схожі книжки, дивляться цікаві фільми. Авжеж, спілкування наживо краще, коли ти чуєш голос, бачиш очі та усмішку твого співрозмовника, але зараз і це можливо за допомогою різних соцмереж. Це дуже допомагає, якщо вміти правильно користуватись інтернетом, а не засідати в ньому цілими днями і просто марнувати своє життя.

Саме Кларісс навчила мене більше звертати увагу на деталі, бо вони і роблять наше життя цікавим.

Мене дуже захопили, на перший погляд, такі прості, але такі мудрі слова професора Фабера: «Так, вільного часу в нас достатньо. Та чи є у нас час на те, щоби подумати?» І справді, у вільний час люди дивляться телевізор, переглядають різні сторінки в соцмережі, слухають музику. Та чи думають вони про проведений день, про сказані ними слова, зроблені вчинки, про те, що сьогодні почули і побачили?

Я так довго і так часто думала над словами Гренджера:

«Кожен має щось залишити після себе. Сина , чи картину, чи побудований дім, чи хоч би стіну або пару пошитих власноруч черевиків. Або сад, посаджений своїми руками. Щось, чого торкалися твої руки, у чому після смерті твоя душа знайде собі притулок» . А що, якщо саме в цих словах і ховається сенс людського життя?

Коли замислитися, що для Бредбері найважливіше, можна зробити несподіваний висновок: теплі стосунки між людьми. Гай Монтеґ не може спілкуватися з дружиною, тому що вона не слухає його чи просто не чує. Кларісс не хоче відвідувати школу, тому що там не розмовляють, а лише «напихають» голови учнів інформацією.

Окрім таких проблем, як спілкування людей, сенс життя, неправильне використання вільного часу, деградація суспільства, у романі висвітлюються ще й проблеми природи.

«Людям треба нагадувати, що на землі їм відведено дуже мало місця, що вони живуть серед природи, яка легко може забрати назад усе, що дала людині; їй неважко здмухнути нас із лиця землі одним подихом чи затопити водами океану просто так, аби показати людині: вона не така вже й могутня, якою себе вважає. Мій дід казав: коли ми постійно не відчуватимемо її поряд із собою вночі , ми забудемо, яка вона грізна й могутня. І тоді природа одного чудового дня прийде і поглине нас ».

Можливо, я не розкрила всі проблеми, висвітлені у цьому творі, але готова повторювати сотню разів: щоб зрозуміти і знайти всі відповіді на питання, треба прочитати книгу від початку і до кінця в її повному, не спотвореному скороченням варіанті.

Роман Рея Бредбері змінив моє ставлення до життя, рідних, друзів, до книги і надихнув ще більше познайомитися з творчістю відомого американського письменника.

Я прочитала не тільки роман «451° за Фаренгейтом», а ще й «Марсіанські хроніки», а також малу прозу Рея Бредбері: «І все-таки наш», «Усе літо в один день», «Перетворення», «Вельд», «Вітер», «І вдарив грім», «Чудовий костюм кольору вершкового морозива»... Усі вони додали своїх загадкових фарб у мій світ, та й загалом — у моє життя. Але моїм улюбленим все-таки залишився роман «451° за Фаренгейтом».

І завершити свою роботу я хотіла б такими мудрими й такими важливими словами із такої надзвичайної та цікавої книги Рея Бредбері «451° за Фаренгейтом»:

«Дивися на все з подивом, живи так жадібно, ніби через десять секунд помреш. Намагайся побачити світ. Він прекрасніший за будь-яку мрію, створену на фабриці й оплачену грішми» .

Анна Філімончук,
учениця 9-Б класу школи І–ІІІ ступенів № 11 
міста Бердичева Житомирської області. 
Переможниця ІІІ обласного фестивалю-конкурсу 
літературного мистецтва «Крізь терни до зірок» 
(диплом І ступеня в номінації «Проза», середня вікова категорія). 
Педагогічний керівник — Ірина Кашперук,
вчитель зарубіжної літератури школи І–ІІІ ступенів № 11 
міста Бердичева Житомирської області.

Читай також:

Теги: Натхнення
Помітили орфографічну помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Рейтинг

222 0

оцінити публікацію

Додатив замітки

Мій улюблений фантастичний твір «451° за Фаренгейтом»

Щоб залишити коментар   авторизуйтесь

Коментарі:

Немає результатів.