Пушкін — той іще жартівник!

Окрім того, що Олександр Сергійович прославився на весь світ завдяки своєму таланту письменника, він ще й був гострим на язик та любив добряче покепкувати зі своїх кривдників або недругів. Про веселі витівки бездоганного майстра пера — сьогодні у статті.

9 29 т. 1

Втеча

Одного разу, коли Пушкін ще навчався в Царськосільському ліцеї, йому захотілося вийти за територію навчального закладу і поїхати в Петербург розважитись. Та на прохання юнака відпустити його, головний гувернер Трико висловив тверде «Ні». Та невже бешкетник Пушкін так легко міг відмовитись від своєї затії? Авжеж ні! Разом з другом і однокласником Вільгельмом Кюхельбекером вони вирішують втекти.

Звичайно ж, гувернер Трико вирушив наздогін утікачам. Коли трійка по черзі під’їжджала до застави (сторожова, контрольний пункт), там і стався курйозний випадок. Першим дістався застави Пушкін. На вимогу заставного представитись, поет спокійнісінько відповів: «Александр Однако». Вільгельм, який їхав другим, без тіні усмішки назвався Григорієм Двако. А коли застави дістався гувернер і відповів «Трико», заставному увірвався терпець. Чоловік подумав, що над ним відверто знущаються, і запроторив гувернера на добу в «караулку». А тим часом два винахідливих друга гуляли на повну в Пітері.

Рябчик

Ще один кумедний випадок стався, коли Пушкін був ще зовсім дитиною. Якось до будинку майбутнього генія заїхав відомий російський письменник Іван Дмитрієв. Помітивши незвичайну зовнішність хлопчика, чоловік вирішив, що може пожартувати над малюком. «Який милий арабчик!» Малий не розгубився, і видав у відповідь: «Зате не рябчик!» Дорослі не очікували такої зухвалої відповіді і кілька хвилин просто дивились на червоне від злості руде обличчя письменника.

Експромт

Коли Пушкін був камер-юнкером (придворне звання), його прислали до одного високоповажного чиновника, який дуже полюбляв лежати на дивані і позіхати від нудьги. Увійшовши до кімнати лінивця, Сашко неабияк здивувався: чиновник хоч би тобі встав, чи позу змінив! Поет, передавши все, що його просили, вже йшов до дверей. Аж тут цей нахаба наказав Пушкіну прочитати щось експромтом. Не довго думаючи, юнак сказав «Дети — на полу, умный — на диване». Можновладець довго повторював фразу, і лише за годину зрозумів істинний зміст: «Детина полоумный на диване!»

Роздратуванню чиновника не було меж. Та Пушкіна швиденько «попросили» з будинку, і з того часу в дім не пускали.