Про гордовитий і хитрий вогонь

Про гордовитий і хитрий вогонь

Друже, чи знаєш ти, що з вогнем жартувати не варто? А чому не можна спалювати суху траву, замислювався? Нехай ця казочка стане маленьким нагадуванням про те, що в умілих руках вогонь може стати найкращим другом. Але варто на мить відволіктися, як він розгориться, загрожуючи всьому живому навколо.

476 0

Казка

Вогонь, з яким здавна дружили люди, ніколи не втрачав своєї гордості та хитрості. І він пишався цим, а особливо тим, що його любили, поважали і довіряли йому. Так було і цього року. Пам’ятаючи, ким він є, вогонь не мав наміру згасати надовго.

Тліючи декількома іскрами на майже згорілому березовому полінці, дивився вгору й чекав помічника вітру, який би допоміг йому розгорітися знову, адже поруч росла трава, що давно висохла під гарячими променями сонця. А ще неподалік — ліс — зелений, гарний. Але він не приваблював вогонь, ні співи птахів, що линули з нього, ні звірі, які інколи вибігали подивитися на місцевість, що весною зеленіла.

— Де ж ти, вітре? — зітхав вогонь, намагаючись зберегти в собі сили.

не жартуй з вогнем

Проте вітер не озивався. Мовчала небесна височінь, поволі огортаючись сірою рядниною вечора. Вогонь знав: дуже скоро вона зміниться на чорну, бо вечір ніколи не триває довго, а ніч…

— Лісе, чуєш мене? — вирішив закричати вогонь, зітхнувши іскрами, що піднялися в повітря й за мить згасли. — Чи не боїшся ти ночі, її темряви? Я дуже хочу стати тобі другом, освітлювати тебе, зігрівати.

— Ні-і-і-і, — зашуміли дерева листочками. — Не хо-о-чемо-о-о!

— Я добрий, лагідний, нікому не приношу шкоди, — намагався переконати ліс своїми лестощами. Але ліс, знаючи, що вогонь мовить неправду, знову зашумів:

— Ти не наш-ш-ш дру-у-у-г!

Не помітив вогонь, як раптово на нього подув вітер, а може, це він сам від гніву обурився? Проте на березовому поліні іскор побільшало, декілька перестрибнули на суху траву, яка за хвилину спалахнула. Гарячі задоволені язики полум’я швидко почали злизувати її. Темрява розступалась, і що ближче він підповзав до дерев, то чіткішими ставали їхні стовбури, крони, листя.

— Біда! Біда! — почулися з лісу голоси звірів.

— Біда! Біда! — озвалися перелякані птахи.

— Біда! Біда! — відгукнулося відлуння й стрімко полетіло вгору.

казка про вогонь

Однак вогонь не звертав уваги ні на кого і ні на що. З кожною хвилиною ближчав, змушуючи тремтіти дерева. Якби він не поспішав, то помітив би на небі яскраву блискавку, що пронизала небесну темряву своїм світлом. Спочатку вогонь подумав, що вона намагається допомогти йому, але…

Дощ, який закапав, а згодом полився наче з відра, так швидко залив вогонь, що він не встиг нічого збагнути.

А вранці на місці висохлої трави зазеленіла молода. Вона тягнулася до небесної блакиті, сонечка й співала пісню радості, що так довго не поверталася сюди.

Автор: Олег Погинайко

коротка казка про вогонь

Читай також:

Помітили орфографічну помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Рейтинг

476 0

оцінити публікацію

Додатив замітки

Про гордовитий і хитрий вогонь

Щоб залишити коментар   авторизуйтесь

Коментарі:

Немає результатів.