Три вірші про кохання, які стали піснями

Плач Єремії. Вона

Цю пісню Ти, безперечно, знаєш. Мабуть, це найпопулярніший хіт гурту «Плач Єремії». Автор слів, які мимоволі вивчаєш напам'ять, і щемливої, сумної музики — відомий поет покоління молодших вісімдесятників Кость Москалець.

____________________________________

Завтра прийде до кімнати
Твоїх друзів — небагато,
Вип'єте — холодного вина.
Хтось принесе білі айстри,
Скаже хтось: життя прекрасне.
Так, життя — прекрасне, а вона…

А вона, а вона
Сидітиме сумна,
Буде пити — не п'яніти
Від дешевого вина.
Я співатиму для неї
Аж бринітиме кришталь.
Чи хіба зуміє голос
Подолати цю печаль?!

Так у світі повелося —
Я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі вуста.
Та невдовзі прийде осінь,
Ми усі розбіжимося
По русифікованих містах…

Лиш вона, лиш вона
Сидітиме сумна,
Буде пити — не п'яніти
Від дешевого вина.
Моя дівчинко печальна,
Моя доле золота.
Я продовжую кричати,
Ніч безмежна і пуста.

____________________________________

Слова: Кость Москалець
Музика: Кость Москалець

Мертвий Півень. Ми помрем не в Парижі

Авторка відчайдушно-ностальгійних рядків цієї пісні — ще одна представниця вісімдесятників. Наталка Білоцерківець — самобутня поетка, твір якої справді заворожує.

______________________________________________

Забуваються лінії запахи барви і звуки
Слабне зір гасне слух і минається радість проста
За своєю душею простягнеш обличчя і руки
Але високо і недосяжно вона проліта

Залишається тільки вокзал на останнім пероні
Сіра піна розлуки клубочиться пахне і от
Вже вона розмиває мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот
Залишилась любов але краще б її не було 

В провінційній постелі я плакала доки стомилась
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна
Затихала стихала банальна вокзальна весна

Ми помрем не в Парижі тепер я напевне це знаю
В провінційній постелі що потом кишить і слізьми
І твого коньяку не подасть тобі жоден я знаю
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми 

Надто гірко ми плакали і ображали природу
Надто сильно любили коханців соромлячи тим
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим 

_____________________________________________

Слова: Наталка Білоцерківець
Музика: Роман Чайка

ТЕЛЬНЮК: Сестри — Автопортрет без ревнощів

Ім'я Оксани Забужко Тобі, напевно, відоме. Одна з найвпливовіших жінок у сучасній українській літературі пише не тільки цікаву прозу та літературознавчі праці, а й проникливу поезію. Лагідний голос жінки, якій ще болить, та яка все ж уміє щиро бажати добра — у цій пісні.

___________________________________________

Благословляю жінку, що на світанку відслонить
Вікна в твоєму домі.
Її вимита шкіра ряхтітиме холодом,
Як розтяте вранішнє яблуко.
Жінку, яка безшелесно, навшпиньках
Пройде на кухню,
Поставить каву.
Її очі і руки будуть при цьому сміятись.
Благословляю цю жінку,
Сонну птаху її волосся,
Затамований подих її ходи,
Сірника, що горить між пальців,
Роздвоюючись у безоднях зіниць,
Повільну блакитну музику вен
На руці, піднятій з гребенем...

Благословляю жінку, яку я тобі дарую,
Жінку, якій належить пильнувати твій добрий ранок
Це я відливаю її для тебе
Зі слів ясних, аж пекучих,
Що по краплі стікають поверхнею шибки,
В яку дивлюся, І в її глибині коливається
Підводна квітка мого обличчя...
Благословляю цю жінку — як усе-таки шкода,
Що цієї жінки тобі ніколи не знати.

__________________________________________________

Слова: Оксана Забужко
Музика: Леся Тельнюк

Щиро сподіваюся, що після цієї добірки Тобі захочеться поближче познайомитися як із творчістю виконавців цих чудових пісень, так і з іншими віршами поетів. Бо ж там — ще багато невимовної краси та сильних емоцій!