У лісовій Академії Чистоти

Частина перша. Зустріч з професором

За літо Святик підріс і став ще розумнішим. Його ековідкриття відбувалися щодня. Якосьразом із батьками він пішов до лісу, що розкинувся одразу за містом на височенькій горі.

 — Хі-хі! Нас зірви! — гукали ягідки ожини.

 — Хі-хі! Грибочків повно у траві! — вихвалялися смарагдові ялини.

 — І ягідки зірву! — радів малюк. — І грибочки під ялинкою зберу!

Усі лісові знахідки дуже сподобалися хлопчику. Ягідки були смачними, хоча й пофарбували у фіолетове його пальчики, щічки та губи. А маленький кошик Святика дуже швидко наповнився грибочками у блискучих беретиках.

Зненацька перед хлопчиком постав Мурашка в гумових рукавичках і краватці:

 — Вітаю, мій маленький друже!

 — Добридень! — чемно відповів Святик, згадавши всі бабусині уроки ввічливості. — Ой, здається, ми вже зустрічалися у мене в саду.

 — Ні-ні! Там ти бачився з моїм братом. А я в лісі живу і вже дуже давно працюю професором в Академії Чистоти.

Хто такий «професор», малюк не знав, але про всяк випадок чемно мовив:

 — Дуже приємно познайомитися з Вами.

 — Я хочу дещо тобі показати. Звісно, якщо тобі цікаво.

 — Звісно, що цікаво! — зрадів хлопчик.

 — Тоді вперед! — посміхнувся Мурашка.

Спочатку нічого особливого не було: Святик і його новий знайомий, як і раніше, збирали ягоди та гриби. Але раптом малюк перечепився за старий пеньок й упав.

 — Отакої! — незадоволено мовив хлопчик, проте вже за кілька секунд вигукнув: — Ой! На цьому пеньку сила-силенна грибочків! А де мій кошик?

 — Стривай, Святику! Не поспішай! Сьогодні вранці я доручив цим грибам дуже відповідальне завдання.

 — Завдання? — здивувався малюк.

 — Саме так! Вони мають ліквідувати пеньок, щоби більше ніхто не зашпортувався.

Хлопчик з цікавістю подивився на Мурашку, а той вів далі:

 — Дозвольте вас познайомити.

Лісовий професор швидко забрався на пеньок, підбіг до величезної грибної родини й усміхнено привітався з усіма. У відповідь один з грибів мовив:

 — Пане професоре! Святику! Вас вітає армія осінніх опеньків та її генерал. Справу ліквідації старого пня розпочато!

 — Чудово! Коли очікувати результат?

 — За моїми підрахунками, через кілька років! — упевнено відповів грибний генерал.

 — Так довго? — здивувався Святик. — Оце так справи! Та невже гриби так довго живуть?

 — Запам’ятай, малюче: грибна армія непереможна! — гордо мовив генерал. — Наступного року за цю доволі складну справу візьмуться наші послідовники! Врешті-решт ми упораємося з цим пеньком!

 — Молодці! — радів професор Мурашка. — Бажаю успіху!

Потім він попрощався із грибним генералом і швидко-швидко побіг далі.

Частина друга. Куди зникає стара трава?

 — Пане професоре! Стривайте! Не поспішайте так! Я хочу щось у Вас запитати, — гукав захеканий хлопчик.

 — Слухаю тебе, мій юний друже! — мовив Мурашка, нарешті зупинившись під кремезним дубом.

 — Скажіть, будь ласка, куди зникають старе листя й трава? Зараз їх багато-пребагато, а навесні ліс буде вже у нових барвах. Як це відбувається?

 — Спробуй сам відповісти на своє запитання, — примружившись, запропонував професор.

 — Так… Думай, Святику, думай! — спонукав себе хлопчик. — Отже, якщо в лісі чисто, то має бути хтось, хто це робить. Чи не так?

 — Саме так! — зрадів учитель. — У лісі є ціла армія санітарів. Саме вони прибирають і травичку, і листя.

 — А де вони? Я нікого не бачу, — зізнався хлопчик.

 — Бо вони крихітні, а звуть їх мікроорганізмами.

 — Що? Знову мікроорганізми? — здивувався Святик. — Але про них мені вже говорила Краплинка, коли пояснювала, хто робить чистою водичку в річці та в струмочку.

 — Чудово! Бачу, ти гарний учень, якщо пам’ятаєш її науку. У лісі теж є свої мікроорганізми. Чисто має бути скрізь! І в річці, і в лісі, і в тебе вдома! Чи не так?

Святик не заперечував, а професор тим часом продовжив свою розповідь:

 — Наші санітари не тільки прибирають ліс. Вони роблять з опалого листя та пожовклої травички дуже потрібні рослинам добрива. Відтак дерева, кущики й травичка зростають гарними та здоровими.

 — Отже, ваші санітари — не зовсім двірники?

 — Цікаво, цікаво… І хто ж вони? — запитав професор.

 — Вони… О! Вони справжні хіміки! — радісно вигукнув Святик.

 — Можна й так про них сказати!

 — От тільки де вони цього навчилися? — здивувався Святик. — В якому університеті?

 — Як це — де? У лісовій Академії Чистоти! Наші випускники чудово працюють! Вони перетворюють лісові відходи на доходи! Тому ми й процвітаємо!

Частина третя. Обережно: екомонстрики!

 — Пане професоре, а чи не могли б ваші санітари допомогти й нам, людям? — поцікавився Святик. — Часто так брудно буває, що не лише гуляти не хочеться, а навіть дихати не виходить.

 — Цікавезне питання! Тримай п’ять! — вигукнув професор і торкнувся Святикової долоньки. — Знай, наші санітари можуть багато хорошого зробити! Головне, щоб люди мали бажання! Там де воно є, випускники нашої Академії успішно працюють. Я можу назвати не один десяток країн, із якими ми співпрацюємо! І там чисто-пречисто!

Останні слова професор Мурашка вимовив з особливою гордістю. А як сяяли його очі! Та Святик повернув його до розмови:

 — А чому ваші працьовиті санітари діють не в усіх містах?

 — Бо не всі люди цінують чистоту й своє здоров’я. Гадаю, що деяким мерам уже давно слід відвідати нашу Академію. Та й звичайним людям не завадить побувати в нас. Я багато чого корисного розказав би й показав. Та в першу чергу нагадав би, що в людей є відходи, із якими нашим санітарам важко впоратися. Через цей бруд у природи багато бід! — із болем мовив професор Мурашка й обурено стиснув лапки.

 — Ой, це Ви кажете про скляні та пластикові пляшки? Чи не так?

Професор кивнув на знак згоди й запитав:

 — От навіщо їх викидати, де заманеться? Здайте їх на перероблення — матимете нові пляшки й трохи грошенят. А так ми маємо з ними клопіт. От чи знаєш ти, Святику, що пляшки можуть призвести до пожежі в лісі?

 — Навіть пластикові? — здивувався Святик.

 — Так! Будь-яка склянка чи пляшка разом із промінчиками сонечка може спричинити займання, а там і до пожежі не довго. А які небезпечні ваші полімерні торбинки! Добре, що ви їх нарешті заборонили. У нас і без того дуже багато сміття. Ти навіть не уявляєш, як усе захаращено через ці торбинки та пляшки, — обурювався далі професор Мурашка.

 — Та ні, уявляю. Я бачу їх скрізь: і на узбіччі доріг, і на річці, і в горах.

 — Ось-ось! Це все від ваших екомонстриків!

Професор зробив паузу, трішки заспокоївся й казав далі:

 — На жаль, наші санітари навіть папір та металеві пляшки не одразу можуть прибрати після людей. Ви прийшли, насмітили і пішли. А у нас потім проблеми! Знав би ти, як легко таким сміттям поранитися! От у мене є кілька шрамів на лівій лапці. Це колись я впав з травинки на бляшанку. Рани були дуже глибокі, довго загоювалися. Кілька місяців потім я шкутильгав на милицях. А це не надто зручно, повір мені!

Святик ледь устиг поглянути на шрами професора, як той повів мову далі:

 — А скільки нерозумних пташенят наїдаються вашими відходами? Щоразу на лекціях кажу їм, щоби були пильними. Однак не всі чують мене. Потім мами-пташки мають мороку з такими діточками. Та найприкріше, що деякі пташенята помирають від вашого сміття.

 — Ой! — лише встиг вимовити переляканий Святик.

 — Більш того, і вам треба бути обережними з грибочками та ягідками, які виросли поблизу смітників. Не можна їх збирати! — наголосив професор Мурашка.

 — Добре, я запам’ятав це! Та я ніяк не можу зрозуміти, чому такого сміття скрізь багато? Невже важко не викидати його у лісі чи на річці? Терміново треба щось придумати!

 — Та хіба щось можна вигадати проти ваших нечупар? Вони справжні екомонстрики! — обурювався професор Мурашка. — Здається, їх ніщо не зупинить!

 — Ні! Має бути вихід! Стривайте! Пропоную видати закон «Хто прибирає, той у лісі відпочиває!»

 — Ага! А в мене є поправка до твого закону: «Хто не прибирає, той на смітнику відпочиває!» — додав професор і поспішив у своїх справах.

А Святик подумав: «Може, Мурашка має рацію, і саме його поправка напоумить людей? Варто лише уявити пікнік на горі сміття».

Читай також:

• Новорічні іграшки на ялинку в екостилі,
• Нові пригоди Кая. Екоказка,
• Зупини сміття — врятуй світ!